Художник (Гвозди любви) - Собаки Качалова

Немодный художник рисует на вечном холсте

Немые картинки, что тотчас смывает вода.

Помнишь ли ты, как мы жадно хотели смотреть?

А еще ты клялась ему в вечной любви, уходя навсегда.

Мы были наивны и даже в чем-то чисты,

Ведь любовь не стреляла еще в нас распятьем дорог.

Мы легко засыпали, но наши страшные сны

Бежали за нами и, настигнув, терлись у ног.

А он не вбивал в стену гвозди, не вешал холсты,

Он молча отправился в даль, улыбаясь тебе,

А мы теряли в похмелье цветы и остатки любви

И шли в никуда, ведь туда собираются все.

Когда я вернусь к картинкам на мокром песке,

И вспомню все то, что уже решил позабыть,

Мне старые раны дадут новый знак о тебе,

И заноют в руках эти ржавые гвозди любви.

Немодний художник малює на вічному полотні

Німі картинки, що відразу змиває вода.

Пам'ятаєш ти, як ми жадібно хотіли дивитися?

А ще ти присягалася йому у вічному коханні, йдучи назавжди.

Ми були наївні і навіть у чомусь чисті,

Адже кохання не стріляло ще в нас розп'яттям доріг.

Ми легко засипали, але наші страшні сни

Бігли за нами і, наздогнавши, терлись у ніг.

А він не вбивав у стену цвяхи, не вішав полотна,

Він мовчки вирушив у далечінь, посміхаючись тобі,

А ми втрачали на похмілля квіти і залишки кохання

І йшли в нікуди, адже туди збираються всі.

Коли я повернуся до картинок на мокрому піску,

І пригадаю все те, що вже вирішив забути,

Мені старі рани дадуть новий знак про тебе,

І заноють у руках ці іржаві цвяхи кохання.