A Companheira - Simone, Zélia Duncan

Eu ia saindo, ela estava ali

No portão da frente

Ia até o bar, ela quis ir junto

«tudo bem», eu disse

Ela ficou super contente

Falava bastante

O que não faltava era assunto

Sempre ao meu lado

Não se afastava um segundo

Uma companheira que ia a fundo

Onde eu ia, ela ia

Onde olhava, ela estava

Quando eu ria, ela ria

Não falhava

Noa dia seguinte ela estava ali

No portão da frente

Ia trabalhar, ela quis ir junto

Avisei que lá o pessoal era muito exigente

Ela nem se abalou

«o que eu não souber eu pergunto»

E lançou na hora mais um argumento profundo

Que iria comigo até o fim do mundo

Me esperava no portão

Me encontrava, dava a mão

Me chateava, sim ou não?

Não

De repente a vida ganhou sentido

Companheira assim nunca tinha tido

O que fica sempre é uma coisa estranha

É companheira que não acompanha

Isso pra mim é felicidade

Achar alguém assim na cidade

Como uma letra pra melodia

Fica do lado, faz companhia

Pensava nisso quando ela ali

No portão da frente

Me viu pensando, quis pensar junto

«pensar é um ato tão particular do indivíduo»

E ela, na hora «particular, é?

duvido»

E como de fato eu não tinha lá muita certeza

Entrei na dela, senti firmeza

Eu pensava até um ponto

Ela entrava sem confronto

Eu fazia o contraponto

E pronto

Pensar assim virou uma arte

Uma canção feita em parceria

Primeira parte, segunda parte

Volta o refrão e acabou a teoria

Pensamos muito por toda a tarde

Eu começava, ela prosseguia

Chegamos mesmo, modesta à parte

A uma pequena filosofia

Foi nessa noite que bem ali

No portão da frente

Eu fiquei triste, ela ficou junto

E a melancolia foi tomando conta da gente

Desintegrados, éramos nada em conjunto

Quem nos olhava só via dois vagabundos

Andando assim meio moribundos

Eu tombava numa esquina

Ela caía por cima

Um coitado e uma dama

Dois na lama

Mas durou pouco, foi só uma noite

E felizmente

Eu sarei logo, ela sarou junto

E a euforia bateu em cheio na gente

Sentíamos ter toda felicidade do mundo

Olhava a cidade e achava a coisa mais linda

E ela achava mais linda ainda

Eu fazia uma poesia

Ela lia, declamava

Qualquer coisa que eu escrevia

Ela amava

Isso também durou só um dia

Chegou a noite acabou a alegria

Voltou a fria realidade

Aquela coisa bem na metade

Mas nunca a metade foi tão inteira

Uma medida que se supera

Metade ela era companheira

Outra metade, era eu que era

Nunca a metade foi tão inteira

Uma medida que se supera

Metade ela era companheira

Outra metade, era eu que era

Я йшов, вона була там

Біля воріт

Я пішов у бар, вона хотіла піти разом

«Добре», — сказав я

вона була дуже щаслива

багато говорили

Чого не бракувало, так це була тема

Завжди на моєму боці

Не відходив ні на секунду

Супутник, який заглибився

Куди б я пішов, вона б пішла

Куди б я не глянув, вона була

Коли я сміявся, вона сміялася

не провалився

Наступного дня вона була там

Біля воріт

Я йшов на роботу, вона хотіла разом

Я попередив, що персонал там дуже вимогливий

Вона навіть не тряслася

«Чого я не знаю, я питаю»

І в той час розпочав ще один глибокий аргумент

Хто б пішов зі мною на край світу

Чекав мене біля воріт

знайшов мене, взяв за руки

Мене це засмутило, так чи ні?

Ні

Раптом життя набуло сенсу

Такого товариша у мене ніколи не було

Що завжди дивно

Вона супутник, який не супроводжує

Це для мене щастя

Знайти когось такого в місті

Як лірика до мелодії

Залишайтеся поруч, складіть компанію

Я думав про це, коли вона була там

Біля воріт

 бачив, як я думаю, хотів подумати разом

«Мислення є таким особливим актом особистості»

А вона, в «приватний час, так?

Я сумніваюся"

Насправді я не був упевнений

Я увійшов до неї, відчув твердість

Я задумався до певного моменту

Вона увійшла без конфронтації

Я зробив контрапункт

І готовий

Таке мислення стало мистецтвом

Пісня, створена в партнерстві

Перша частина, друга частина

Приспів повертається, і теорія закінчується

Ми багато думали весь день

Я почав, вона продовжила

Ми справді приїхали, скромно осторонь

Маленька філософія

Це було тієї ночі саме там

Біля воріт

Мені було сумно, вона залишилася разом

І меланхолія дбала про нас

Розпався, ми були ніщо разом

Хто б не дивився на нас, бачив лише двох бомжів

Ходити так напіввмираючи

Я впав на кут

вона впала зверху

Бідний чоловік і жінка

Двоє в багнюці

Але це тривало недовго, була лише одна ніч

І на щастя

Я скоро вилікуюсь, вона зажила разом

І ейфорія повністю вразила нас

Ми відчували, що маємо все щастя на світі

Я подивився на місто і подумав, що це найкрасивіше

І вона подумала, що вона ще красивіша

Я склав вірш

Вона читала, декламувала

Все, що я написав

вона любила

Це також тривало лише один день

Настала ніч, закінчилася радість

Холодна реальність повернулася

Та річ прямо посередині

Але ніколи половина не була такою цілісною

Міра, яка перевершує саму себе

Половина її була подружкою

Другою половиною був я

Ніколи наполовину не було так цілісно

Міра, яка перевершує саму себе

Половина її була подружкою

Другою половиною був я