Бутафория -

Пока по пути стаи ветров,

Пока впереди льёт дым от костров,

Пока ещё есть уцепиться за что,

За тонкую нить, за твёрдое дно.

И в комнате свет, там чай на столе

Там пусто внутри и на жёлтом листе.

Как вдруг почтальон принёс бандероль —

Получи распишись за ту странную боль.

Этот странный каприз

Как поощрительный приз

Выдан тебе за всё непонятное.

Кто там?

в бутафории слов

перепутал мне всё это?

Кто здесь?!

Дарит смысл всему?

Ведь кто-то…

А есть ли он?

В ржавости лиц, их острых когтей,

Затянут петлю, так жёстко, как змей.

Когда станет нечего больше терять,

Всё в плоскость экрана, всё снова в кровать.

В проёме дверном свет что дарит новь,

Там на глубине застывшая кровь.

Ветра все сменились, не по пути,

Затерянных троп не найти уже,

Но переправить бы их,

Пару неважных запятых,

Чтоб изменить, исправить мне всё это!

Поки по шляху зграї вітрів,

Поки попереду ллє дим від вогнищ,

Поки що є вчепитися за що,

За тонку нитку, за тверде дно.

І в кімнаті світло, там чай на столі

Там порожньо всередині і на жовтому листі.

Аж раптом листоноша приніс бандероль —

Отримай розпишися за той дивний біль.

Ця дивна примха

Як заохочувальний приз

Виданий тобі за все незрозуміле.

Хто там?

у бутафорії слів

переплутав мені це все?

Хто тут?!

Дарує сенс усьому?

Адже хтось…

А чи є він?

Іржавості осіб, їх гострих пазурів,

Затягнутий зашморг, так жорстко, як змій.

Коли стане нічого більше втрачати,

Все в плоскість екрана, все знову в ліжко.

У отворі дверному світло що дарує новину,

Там на глибині застигла кров.

Вітра все змінилися, не шляхом,

Загублених стежок не знайти вже,

Але переправити би їх,

Пару неважних ком,

Щоби змінити, виправити мені все це!