Проститься - Сергей Мазаев

По минутам осыпается

Ожидание невозможного,

Ранним утром просыпается

От движения неосторожного.

Как молчание ледяной зимы

Нас закутало неизвестностью,

Здесь так долго друг друга искали мы

И, конечно, пропали без вести.

Проститься нету сил, закрываю,

Я глаза закрываю,

Сквозь туман уплывая

По аллеям столицы.

Проститься, за потерей потеря

И года полетели,

За дождями метели,

Перелётные птицы.

Только ночью не могу уснуть,

Странный холод в сердце прячется.

Что случилось – скажите мне кто-нибудь,

Только осень в окно мне расплачется.

В подоконник мой бьются горошины,

Тишину разбивая веселием,

Умирали давно понемножку мы

И, наверное, было спасением.

Проститься нету сил, закрываю,

Я глаза закрываю,

Сквозь туман уплывая

По аллеям столицы.

Проститься, за потерей потеря

И года полетели,

За дождями метели,

Перелётные птицы.

Время смотрит спокойно с презрением,

Вы меня уже, верно, не вспомните,

Опоздавшее ходит прозрение

По моей гладковыбритой комнате.

Недосказано и недослушано,

Сердце бьётся другими вершинами,

Значит, всё безнадёжно разрушено,

Ну зачем же, зачем поспешили мы.

Проститься нету сил, закрываю,

Я глаза закрываю,

Сквозь туман уплывая

По аллеям столицы.

Проститься, за потерей потеря

И года полетели,

За дождями метели,

Перелётные птицы.

Проститься...

По хвилинах обсипається

Очікування неможливого,

Раннього ранку прокидається

Від руху необережного.

Як мовчання крижаної зими

Нас загорнуло невідомістю,

Тут так довго один одного шукали ми

І, звісно, ​​зникли безвісти.

Попрощатися нема сил, закриваю,

Я очі заплющую,

Крізь туман спливаючи

Алеями столиці.

Попрощатися, за втратою втрата

І роки полетіли,

За дощами хуртовини,

Перелітні птахи.

Тільки вночі не можу заснути,

Дивний холод у серці ховається.

Що трапилося – скажіть мені хтось,

Тільки осінь у вікно мені розплачеться.

У підвіконня мій б'ються горошини,

Тишу розбиваючи веселощами,

Вмирали давно потроху ми

І, мабуть, було порятунком.

Попрощатися нема сил, закриваю,

Я очі заплющую,

Крізь туман спливаючи

Алеями столиці.

Попрощатися, за втратою втрата

І роки полетіли,

За дощами хуртовини,

Перелітні птахи.

Час дивиться спокійно з презирством,

Ви мене вже, мабуть, не згадайте,

Запізніле ходить прозріння

По моїй гладкобритій кімнаті.

Недоказано та недослухано,

Серце б'ється іншими вершинами,

Отже, все безнадійно зруйновано,

Ну навіщо ж, навіщо ми поспішили.

Попрощатися нема сил, закриваю,

Я очі заплющую,

Крізь туман спливаючи

Алеями столиці.

Попрощатися, за втратою втрата

І роки полетіли,

За дощами хуртовини,

Перелітні птахи.

Попрощатися...