Степь - Сергей Дон

Ой, ты степь без конца и края

Все молчит, только ветров стая,

Гнет ковыль, и все умолкло в тишине

Я иду, ступая, по своей родной земле

Заколочены двери, ставни дома

Заболочены берега затона

Не кричит ни птица, не шумит ковыль

И лишь ветер носит черную пожара пыль

Путник обмер весь ни сказать, ни слова

Все порушено, нет родного дома

У крыльца ни сесть, ни воды напиться

Шутку с ним сыграла судьба — злая птица

Где искать теперь словно ветра в поле

Мать отца своих да кабы те на воле

Чашу горькую испить, знать такая доля

И безмолвствует душа и кричит от боли!

Приклонился он у родных останков

Слез сдержать не смог тихо так заплакал

Он хотел сказать, только в горле ком

Словно это был какой-то страшный сон

Поднял очи он, взглянул за горизонт

Ветер гнет ковыль о степи поет

Тихо встал, побрел, куда глаза глядят,

А над всей землей облака летят

Ой, ти степ без кінця і краю

Все мовчить, тільки вітрів зграя,

Гне ковила, і все замовкло в тиші

Я іду, ступаючи, по своїй рідній землі

Забиті двері, віконниці будинку

Заболочені береги затону

Не кричить ні птиця, не шумить ковила

І лише вітер носить чорну пожежу пил

Мандрівник обмер увесь ні сказати, ні слова

Все порушено, немає рідного дому

У ганку ні сісти, ні води напитися

Жарт з ним зіграла доля — злий птах

Де шукати тепер немов вітру в поле

Мати батька своїх так, щоб ті на волі

Чашу гірку випити, знати така частка

І мовить душа і кричить від болю!

Прихилився він у рідних останків

Сліз стримати не зміг тихо так заплакав

Він хотів сказати, тільки в горлі кому

Наче це був якийсь страшний сон

Підняв очі він, глянув за горизонт.

Вітер гніт ковила про степу співає

Тихо встав, побрів, куди очі дивляться,

А над всією землею хмари летять