Вечером на лавочке - Сектор Газа

Вечером на лавочке парочка сидит,

Слышен звон тальяночки, вся деревня спит.

"Вань, о чем ты думаешь?"

- "Мань, о чем и ты."

"Ох, какие пошлые у тебя мечты."

Как бы мне её обнять,

Эх, боюсь, ядрёна мать,

Я ведь женщин никогда не обнимал.

Как рукам я волю дам,

Вдруг получишь по рогам,

Эх, попалась телка, чёрт её побрал.

Эх, попался мне чувак,

Как пенёк сидит, вахлак,

И на плечи мои руки не кладёт.

Надо как-то намекнуть,

Может, носом шмыгануть

С понтом - я замерзла, он, глядишь, поймёт.

Тут мы друг друга поняли без слов,

Ведь у нас очень чистая любовь.

Нафига слова нам, мы и так поймём

То, о чём думаем ночью мы вдвоём.

Так за плечи я обнял,

Аж со страху навонял,

Надо дальше продвигать свои дела.

Мне б её поцеловать,

Так она по роже может дать,

Вдруг она еще с мужчиной не была.

Что ж, и будем так сидеть

И на звездочки смотреть,

Хоть бы в щёчку меня чмокнул, идиот.

Надо голову склонить,

Губки бантиком сложить,

В общем, намекнуть, а он, глядишь, поймёт.

Тут мы друг друга поняли без слов,

Ведь у нас очень чистая любовь.

Нафига слова нам, мы и так поймём

То, о чём думаем ночью мы вдвоём.

Так её поцеловал,

Правда, дуба чуть не дал,

Как бы вот чего с ней сделать, вот вопрос.

Надо бы её раздеть,

А потом уж и впереть,

Так ведь можно получить за это в нос.

И чего сидит, дурак,

Не осмелится никак,

Что же лифчик на спине не расстегнёт.

Надо дать ему намёк,

Чтобы он со мной прилёг,

И раздвинуть ножки, он, глядишь, поймёт.

Тут мы друг друга поняли без слов,

Ведь у нас очень чистая любовь.

Нафига слова нам, мы и так поймём

То, о чём думаем ночью мы вдвоём

Увечері на лавці парочка сидить,

Чути брязкіт тальяночки, все село спить.

"Вань, про що ти думаєш?"

- "Мань, про що і ти."

"Ох, які вульгарні у тебе мрії."

Як би мені її обійняти,

Ех, боюся, ядрена мати,

Адже я жінок ніколи не обіймав.

Як рукам я волю дам,

Раптом отримаєш по рогах,

Ех, попалася телиця, чорт її забрав.

Ех, попався мені чувак,

Як пень сидить, вахлак,

І на плечі мої руки не кладе.

Треба якось натякнути,

Може, носом шмиганути

З понтом - я стала, він, дивишся, зрозуміє.

Тут ми одне одного зрозуміли без слів,

Адже у нас дуже чисте кохання.

Нафіга слова нам, ми й так зрозуміємо

Те, про що думаємо вночі, ми удвох.

Так за плечі я обійняв,

Аж зі страху докоряв,

Потрібно далі просувати свої справи.

Мені б її поцілувати,

Так вона по пиці може дати,

Аж раптом вона ще з чоловіком не була.

Що ж, і будемо так сидіти

І на зірочки дивитися,

Хоч би в щічку мене цмокнув, ідіот.

Треба схилити голову,

Губки бантиком скласти,

Загалом, натякнути, а він, дивись, зрозуміє.

Тут ми одне одного зрозуміли без слів,

Адже у нас дуже чисте кохання.

Нафіга слова нам, ми й так зрозуміємо

Те, про що думаємо вночі, ми удвох.

Так її поцілував,

Правда, дуба мало не дав,

Як би ось чого з нею зробити, ось питання.

Треба б її роздягнути,

А потім уже й уперти,

Адже можна отримати за це в ніс.

І чого сидить, дурню,

Не наважиться ніяк,

Що ж ліфчик на спині не розстебне.

Треба дати йому натяк,

Щоб він зі мною ліг,

І розсунути ніжки, він, дивишся, зрозуміє.

Тут ми одне одного зрозуміли без слів,

Адже у нас дуже чисте кохання.

Нафіга слова нам, ми й так зрозуміємо

Те, про що думаємо вночі, ми удвох