Метель - Schism

Ночью безлунной яростным стоном старуха метель

Вдруг растревожит седины бескрайних снегов.

В северном небе врата оборвёт с петель

В скованный льдами град позабытых богов.

Тени минувшего вихрем разбитых судеб,

Лживых заветов чумой обращенных в прах,

У алтаря кадила остудят,

В души безликих вселяя страх.

Тем, что в мольбах новой зари ждут,

Мертвенно бледной рукой сжимая молитвослов,

Ветры неистово щеки бесстыжие жгут,

Болью немых, порабощённых веков.

Ночью безлунной стоном старуха метель

Вдруг растревожит седины бескрайних снегов.

В северном небе врата оборвёт с петель

В скованный льдами град позабытых богов.

Вночі безмісячним лютим стоном стара хуртовина

Раптом розтривожить сивини безкрайніх снігів.

У північному небі ворота обірве з петель

Закутий льодами град забутих богів.

Тіні минулого вихором розбитих доль,

Брехливих заповітів чумою звернених у прах,

Біля вівтаря кадила остудять,

В душі безликих вселяючи страх.

Тим, що в мольбах нової зорі чекають,

Мертвенно блідою рукою стискаючи молитвослів,

Вітри несамовито щоки безсоромні джгут,

Болю німих, поневолених століть.

Вночі безмісячним стоном стара хуртовина

Раптом розтривожить сивини безкрайніх снігів.

У північному небі ворота обірве з петель

Закутий льодами град забутих богів.