Metamorphose - Save Your Last Breath

Catatonic glances upon the chilling present stopped by frantic shivers to

resist the fervent ending

Weeping winds I hear at night invasively, followed by footsteps of forgotten

ills

Weary hands dig down to the hopes of the past, pulling on the roots of what has

grown in seconds, moments, forsaken years

I can still hear the wailing woods reviving the old forsaken lies that lie

beneath the overgrown catacombs

You let the ashes consume you, turn our blooms to grey as you wandered the

forest’s glade

Longer and longer I stand in the swamp, deeper and deeper my roots will grow

Unearth the resting demons, breaking the boundaries, no cages, no strings again.

The smallest of doubts where filtered through leaves and haze

I might have taken a glimpse of what’s coming next, an already written story

with no climax or an end

Apathy comes in waves flooding the woods

Tragedy once a day drowning my roots

Nature’s claim takes away my mellow soul so we can wither away

Insomnia’s touch only brushed my skin, entering my weary home

Whispers of doubt weeping among the woods

Кататонічні погляди на холодну присутність зупинилися скаженими тремтіннями

чинити опір гарячому фіналу

Плач вітрів, які я чую ночами насилу, за ними сліди забутих

хвороби

Втомлені руки копаються в надіях минулого, витягуючи коріння того, що

виросли за секунди, миті, занедбані роки

Я досі чую, як голосіння лісів відроджує стару покинуту брехню, що лежить

під зарослими катакомбами

Ти дозволив попелу поглинути тебе, перетворив наші квіти на сірі, поки ти блукав

лісова галявина

Все довше і довше я стою на болоті, все глибше і глибше ростиме моє коріння

Розкопайте демонів, що спочивають, знову порушуючи кордони, без кліток, без струн.

Найменші сумніви фільтруються крізь листя та серпанок

Я міг би глянути на те, що буде далі, вже написану історію

без кульмінації чи кінця

Апатія настає хвилями, що заливають ліс

Трагедія раз на день топить моє коріння

Природа забирає мою м’яку душу, щоб ми могли зникнути

Дотик безсоння лише очіснув мою шкіру, увійшовши в мій втомлений дім

Шепіт сумніву, що плаче серед лісу