Hafen der Stille - Saltatio Mortis

Schwer branden die Wellen ans Ufer

Das spröde Gestein, es trotzt ihnen zäh

Ich steh allein im Regen

Seit Monaten schon kein Schiff ich erspäh

Am Horizont Möwen, die rufen

Voll Sehnsucht und Schmerz, so kommt es mir vor

Mein Blick schweift verträumt in die Ferne

Wie Donner und Sturm dringt es an mein Ohr

Entflohen denn Wirren der Städte

Verlieren die Sorgen des Lebens den Sinn

Am Hafen, der lang schon vergessen

Rieseln die Stunden dem Sand gleich dahin

Die Kiesel am alten Gestade

Geschliffen von Wind und salzigem Meer

Erinnern an riesige Perlen

Hier in meiner Hand da wiegen sie schwer

Versinken in schaumigen Kronen

Ein Strudel, so stark, er zieht sie hinab

Sie liegen auf immer vergessen

Am Grunde des Meeres im ewigen Grab

Entflohen denn Wirren der Städte

Verlieren die Sorgen des Lebens den Sinn

Am Hafen, der lang schon vergessen

Rieseln die Stunden dem Sand gleich dahin

Schon oft drehte ich meine Runden

Am einsamen Strand, wo Schiffe einst fuhrn

Die Menschen sind lang schon verschwunden

Und nirgendwo sieht man noch ihre Spurn

Ich geh melancholisch nach hause

Ich dreh mich oft um, vermisse den Sand

Am Ofen verbringe ich Stunden

Dann stell ich mir vor, ich steh noch am Strand

Entflohen denn Wirren der Städte

Verlieren die Sorgen der Lebens den Sinn

Am Hafen, der lang schon vergessen

Rieseln die Stunden dem Sand gleich dahin

Хвилі сильно б’ють об берег

Крихка скеля, вона мужньо кидає виклик їм

Я стою один під дощем

Я не бачив корабля місяцями

На горизонті кличуть чайки

Повний туги й болю, так мені здається

Мій погляд мрійливо блукає в далечінь

Він доходить до моїх вух, як грім і буря

Втік від смути міст

Життєві турботи втрачають сенс

У гавані, давно забутий

Години стікають, як пісок

Галька на старому березі

Відполірований вітром і солоним морем

Нагадує гігантські перли

Ось у мене в руці там вони важать

Занурюватися в пінисті коронки

Вир такий сильний, що тягне її вниз

Вони лежать назавжди забуті

На дні моря у вічній могилі

Втік від смути міст

Життєві турботи втрачають сенс

У гавані, давно забутий

Години стікають, як пісок

Я робив свої кола багато разів

На самотньому пляжі, де колись плавали кораблі

Народу давно немає

А їхніх слідів ніде не видно

Я йду додому з меланхолією

Я часто обертаюся, сумую за піском

Я годинами проводжу біля плити

Тоді я уявляю, що все ще стою на пляжі

Втік від смути міст

Життєві турботи втрачають сенс

У гавані, давно забутий

Години стікають, як пісок