Parar el Tiempo - Ruth Lorenzo

Tienes ojos de canalla

Sonrisa que duele

En tu rostro se marca

El paso de las nieves

Los campos ya no son verdes

Las rosas dejaron de florecer

Pero tu alma sigue intacta

Tu alma tiene diecinueve

Y qué fue del amor

De ese tren que nunca que pasó

Y qué fue de los besos

Qué fue

Te los ha robado el tiempo

En tus manos los callos

Del hombre que supo lo que es caer

Sobre tu espalda los años

Tatuados a fuego en la piel

Tranquilo y sereno

Sabes que llegará el invierno

Y aún así lo esperas

Sin temerlo ni un momento

Y qué fue del amor

De ese tren que nunca que pasó

Y qué fue de los besos

Qué fue

Te los ha robado el tiempo

No es demasiado tarde

Para salir corriendo

No es demasiado tarde

Y buscarla tras del viento

Seguro que ella espera

Sentada frente al mar

Soñando que algún día

La puedas rescatar

Y ahora sí es amor

Ese tren que siempre esperó

Ahora sí son los besos que no

Y ahora sí es amor

Ese tren que siempre esperó

Ahora sí son los besos que no

Los pudo robar el tiempo

Vamos a parar el tiempo

в тебе негідні очі

усмішка, яка болить

Це позначено на вашому обличчі

Проходження снігів

Поля вже не зелені

Троянди перестали цвісти

Але твоя душа все ще ціла

вашій душі дев'ятнадцять

і що сталося з коханням

Про той потяг, якого ніколи не було

І що сталося з поцілунками

що було

Час їх вкрав

У твоїх руках мозолі

Про людину, яка знала, що таке падати

На твоїй спині роки

Татуювання вогнем на шкірі

Спокійний і безтурботний

Ти знаєш, що прийде зима

І все одно чекаєш

Не боячись ні на мить

і що сталося з коханням

Про той потяг, якого ніколи не було

І що сталося з поцілунками

що було

Час їх вкрав

Ще не пізно

тікати

Ще не пізно

І шукай її за вітром

впевнена, що вона чекає

сидячи перед морем

мріючи, що одного разу

ти можеш її врятувати

А тепер це любов

Той потяг, який завжди чекав

Тепер це не поцілунки

А тепер це любов

Той потяг, який завжди чекав

Тепер це не поцілунки

Час міг їх вкрасти

давайте зупинимо час