Beneath The Fading Eclipse - Rossomahaar

The lonely rose keeps on crying in my hands

The hands that transformed all life into oblivion…

The lonely tear slides down my cheek

The tear of a being that is rotten though still living on…

Feared once was I to lose my path

Below the source of post-earthly darkness

Feared once was I find the light

Deep beneath the blackest caverns of disgust

To reach my goal and find the way…

To attain the universal supremacy —

The one concealed inside my mind…

To start my journey at it’s end

I cast aside my senses, those I will never feel…

Sensations that were mine

Leave me be and stray away

The love I’ve never felt, the hate I usually beheld…

Don’t look upon me as I’m the leper man

Turn away and don’t cast a glance at me

… my precious demon of delight, imprisoned in my hellish den…

Don’t pare my wings, for how then will I float above the nightly shores?

I rise above and dive below

I crawl beneath and creep within

I am the servant to the masters and emperor of bleeding sheep

I am the one who is, and who is not

Enshrouded with gloom becomes the luminary

I unite with the one it was conquered by —

The eclipse glowing in the utter grimness of the dusk

Although it fades away so fast I could only tearlessly sigh…

Самотня троянда продовжує плакати в моїх руках

Руки, що перетворили все життя в забуття…

Самотня сльоза сповзає по моїй щоці

Сльоза істоти, яка прогнила, хоча й досі живе…

Колись я боявся загубити дорогу

Під джерелом постземної темряви

Колись я боявся знайти світло

Глибоко під найчорнішими печерами огиди

Щоб досягти моєї цілі та знайти шлях…

Щоб досягти вселенської переваги —

Той, що прихований у моїй свідомості…

Щоб розпочати мою подорож у кінці

Я відкидаю свої почуття, ті, які ніколи не відчую...

Відчуття, які були моїми

Залиш мене і відійди

Любов, яку я ніколи не відчував, ненависть, яку я зазвичай бачив…

Не дивіться на мене, як на прокаженого

Відвернись і не кидай на мене погляд

… мій дорогоцінний демон насолоди, ув’язнений у моєму пекельному лігві…

Не розривайте мені крила, бо як же я попливу над нічними берегами?

Я піднімаюся вгору і пірнаю нижче

Я повзаю внизу й заповзаю всередину

Я слуга господарів і імператора овець, що кровоточать

Я той, хто є, а хто ні

Окутаний мороком стає світилом

Я об’єднуюся з тим, ким воно було завойовано —

Затемнення, що світиться в сутінковому сутінку

Хоча воно зникає так швидко, що я міг лише зітхнути без сліз…