Две женщины - Роксана Бабаян

Дома твоего простой уют.

Дома, где любви высокой ждут.

В плед закутываясь зябко,

Рада мне всегда хозяйка,

Если забегу на 5 минут.

В доме этом — книжек этажи.

Кто из нас счастливее, скажи?

Ты ли — книжница святая,

Я ли — женщина земная?

Кто из нас счастливее, скажи?

ПРИПЕВ:

Две женщины сидели у огня.

Одна была похожа на меня.

Другая — просто вылитая ты…

Две женщины сидели у черты.

А там, за тем пределом, за чертой,

Любви кружился призрак золотой.

Я любовь искала на Земле.

Много раз ступала по золе…

Я нашла ее и, вроде,

Хорошо мне в несвободе,

В нежной и протяжной кабале.

Ты всю жизнь витала в облаках,

Вот уже сединки на висках…

Отчего — никто не знает,

До сих пор не угасает

Отблеск золотой в твоих глазах?!

ПРИПЕВ:

Две женщины сидели у огня.

Одна была похожа на меня,

Другая — просто вылитая ты…

Две женщины сидели у черты.

А там, за тем пределом, за чертой,

Любви кружился призрак золотой…

Вдома твого простий затишок.

Будинки, де на кохання високого чекають.

У плед закутуючись мерзлякувато,

Рада мені завжди господиня,

Якщо забігу на 5 хвилин.

У цьому будинку книжок поверхи.

Хто з нас щасливіший, скажи?

Ти ли — книжниця свята,

Я — чи жінка земна?

Хто з нас щасливіший, скажи?

ПРИСПІВ:

Дві жінки сиділи біля вогню.

Одна була схожа на мене.

Інша — просто вилита ти...

Дві жінки сиділи біля риси.

А там, за тією межею, за рисою,

Любові кружляв привид золотий.

Я любов шукала на Землі.

Багато разів ступала по попелу…

Я знайшла її і, наче,

Добре мені в несвободі,

У ніжній і протяжній кабалі.

Ти все життя витала в хмарах,

Ось уже сивини на скроні…

Чому - ніхто не знає,

Досі не згасає

Відблиск золотий у твоїх очах?!

ПРИСПІВ:

Дві жінки сиділи біля вогню.

Одна була схожа на мене,

Інша — просто вилита ти...

Дві жінки сиділи біля риси.

А там, за тією межею, за рисою,

Любові кружляла примара золотої…