An Old Man's Winter Night - Robert Frost

All out of doors looked darkly in at him

Through the thin frost, almost in separate stars,

That gathers on the pane in empty rooms.

What kept his eyes from giving back the gaze

Was the lamp tilted near them in his hand.

What kept him from remembering what it was

That brought him to that creaking room was age.

He stood with barrels round him—at a loss.

And having scared the cellar under him

In clomping there, he scared it once again

In clomping off;—and scared the outer night,

Which has its sounds, familiar, like the roar

Of trees and crack of branches, common things,

But nothing so like beating on a box.

A light he was to no one but himself

Where now he sat, concerned with he knew what,

A quiet light, and then not even that.

He consigned to the moon, such as she was,

So late-arising, to the broken moon

As better than the sun in any case

For such a charge, his snow upon the roof,

His icicles along the wall to keep;

And slept.

The log that shifted with a jolt

Once in the stove, disturbed him and he shifted,

And eased his heavy breathing, but still slept.

One aged man—one man—can't fill a house,

A farm, a countryside, or if he can,

It’s thus he does it of a winter night.

Усі за дверима похмуро дивилися на нього

Крізь дрібний іній, майже окремими зірками,

Це збирається на панелі в порожніх кімнатах.

Що не давало його очам повернути погляд

Чи була лампа нахилена біля них у його руці.

Що заважало йому згадати, що це було

Це привело його до того, що скрипуча кімната була віком.

Він стояв із бочками навколо себе — в програші.

І налякавши льох під ним

Забившись там, він знову злякався

У забіганні;—і налякавши зовнішню ніч,

Який має свої звуки, знайомі, як гуркіт

З дерев і тріщин гілок, звичайних речей,

Але ніщо так не як биття по коробці.

Світлом він не був ні для кого, крім себе

Там, де він сидів, цікавився тим, що знав,

Тихе світло, і навіть не те.

Він відрядився на місяць, якою була вона,

Так пізно встає, до зламаного місяця

Як краще сонця у будь-якому разі

За такий заряд його сніг на даху,

Його бурульки вздовж стіни, щоб тримати;

І спав.

Колода, що зрушилася з поштовхом

Опинившись у плиті, потривожила його, і він перемістився,

І полегшив важке дихання, але все одно спав.

Один старий чоловік — один чоловік — не може заповнити дім,

Ферма, сільська місцевість або, якщо він може,

Ось так він робить це зимової ночі.