All of My Trains - Robert Francis

All of my trains

They all roll on by

Burried again, I remember who I am

Well I woke outside to threes a crowd

The summer was festering down

Blood inside a honey jar, i’d stuck myself from the beating car

Drew my eyes open like -- chimney smoke through lazer grass

Sayin put on my black work horse boots

And heading past the business suits

As water and lillies over streams, rivers and brands and coffee beans

Pistol vision in my hands, i want to see my blood across the sand

Morning always looked like you

Morning always looked like you

And from my window the only view

Is you walk away not looking

All of my trains

My life spent away

In the dark of my veins

Oh nothing can stay

I continue through a back lit world

Where the willows bend like long black curls

Down your face from mine through the kinks in your spine

From the last thing that we spoke to the very first line

Love was something that we couldn’t help but do

That something turned to someone else, somebody new

I just love to love and you love to cry

I meant it through each second that we said goodbye

And i came up past a station where the floors were all blue

Something bout the way it looked reminded me of you

It might have been how far i’d come

So i dropped a match till the floor was gone

All of my trains

I let them all go

All of my trains

I let them all go

All of my trains

I let them all go

All of my trains

And i lit the thread across the station door

And took each drink, i hit the floor

The station tessled up in flames

But i could only read the bottles name

And i wound it’s breast and turned it dry

Like the wake of summer from July

I got up and tripped over my knees

Which caved in at the slightest breeze

Morning always looked like you

Morning always looked like you

All of my trains

I let them all go

All of my trains

I let them all go

All of my trains

I let them all go

All of my trains

I thought you should know

I thought you should know

I thought you should know

I thought you should know

Усі мої потяги

Усі вони пролітають

Знову похований, я пам’ятаю, хто я 

Ну, я прокинувся надворі від трьох юрбів

Літо гноило

Кров у баночці з медом, я виліз із машини, яка б’є

Я розплющив очі, як дим з димаря крізь лазерну траву

Саїн взув мої чорні робочі чоботи

І прямуючи повз ділові костюми

Як вода й лілії над струмками, річками, брендами та кавовими зернами

Пістолетний зір у моїх руках, я хочу побачити свою кров на піску

Ранок завжди виглядав як ти

Ранок завжди виглядав як ти

І з мого вікна єдиний вид

Ви йдете, не дивлячись

Усі мої потяги

Моє життя пройшло далеко

У темряві моїх вен

О, ніщо не може залишитися

Я продовжую через світ із заднім освітленням

Де верби гнуться, як довгі чорні кучері

Вниз по твоєму обличчю від мого через вигини твого хребта

Від останнього, про що ми говорили, до самого першого рядка

Любов – це те, що ми не могли не робити

Це щось обернулося до когось іншого, когось нового

Я просто люблю кохати, а ти любиш плакати

Я мав на увазі кожну секунду, коли ми прощалися

І я пройшов повз станції, де всі підлоги були синіми

Щось у тому, як це виглядало, нагадало мені про вас

Можливо, це було як далеко я зайшов

Тож я кинув сірник, поки підлога не зникла

Усі мої потяги

Я відпустив їх усіх

Усі мої потяги

Я відпустив їх усіх

Усі мої потяги

Я відпустив їх усіх

Усі мої потяги

І я засвітив нитку через двері станції

І, випивши кожен напій, я вдарився об підлогу

Станція загорілася

Але я міг прочитати лише назву пляшок

Я поранив її груди й висушив

Як хвилювання літа з липня

Я встав і спіткнувся об коліна

Який прогинався від найменшого вітерця

Ранок завжди виглядав як ти

Ранок завжди виглядав як ти

Усі мої потяги

Я відпустив їх усіх

Усі мої потяги

Я відпустив їх усіх

Усі мої потяги

Я відпустив їх усіх

Усі мої потяги

Я подумав, що ви повинні знати

Я подумав, що ви повинні знати

Я подумав, що ви повинні знати

Я подумав, що ви повинні знати