Гвоздь - Rise in Rage

Потушен свет, погашен взгляд,

смолою льётся тишина.

Не помнит тело сладкий яд

полузабвения и сна.

Ажурной серой пеленой

накрыла тьма ту часть земли,

что уходила на покой,

порхая в пепле и пыли.

Хотел бы разум отпустить

парить в густой ночной тиши,

но гвоздь забит, и эта мысль

упорно продолжает жить.

Холодным жалом давит гвоздь,

пронзая раненую плоть.

Глаз не смокнуть и не забыть

про эту мысль, про этот

гвоздь.

С каждой секундой глубже и глубже.

Эти мысли

сидят в голове словно гвоздь.

Насквозь

пробит хрупкий череп.

Бесполезно —

рассудок не даст этим мыслям уплыть.

один — не последний

уйди из моей головы — никогда

оставь — то, что зашито внутри

брось на самое дно — нет спасения, режь

пей, напои себя болью — твой разум отравлен

брезжит рассвет — скоро повторится

хмурое утро — лишь призрак надежды

Згасло світло, погашено погляд,

смолою ллється тиша.

Не пам'ятає тіло солодка отрута

напівзабуття та сну.

Ажурною сірою пеленою

накрила темрява ту частину землі,

що йшла на спокій,

пурхаючи в попелі і пилу.

Хотів би розум відпустити

ширяти в густій ​​нічній тиші,

але цвях забитий,і ця думка

наполегливо продовжує жити.

Холодним жалом тисне цвях,

пронизуючи поранену плоть.

Око не змокнути і не забути

про цю думку, про цей

цвях.

З кожної секундою глибше і глибше.

Ці думки

сидять у голові наче цвях.

Наскрізь

пробитий тендітний череп.

Марно —

Розум не дасть цим думкам спливти.

один — не останній

піди з моєї голови — ніколи

залишь — те, що зашито всередині

кинь на саме дно — немає порятунку, ріж

пий, напої себе болем - твій розум отруєний

гудить світанок — скоро повториться

похмурий ранок— лише примара надії