The Human Burden - Replacire

I would climb away from the mind

If only life could take the place of its bloody void

I would shake the skin from my corpse

If only time could stray away from the jaded noise

The perfect moment I’d forfeit

If only the current could flow

At the rate of a pulse

Take my head (Take my head off)

It’s too late (Too late to organize it)

These words in themselves (Of obsession)

Are my bane (Slaughter of the daylight)

The foundation

Presented at the birth

Falls and withers

With the still of the earth

The rotting sound, never will cease

The crying shape of a sky, memory of peace

Thoughts forgiven, 'til they return

Only the blind can follow the path

Only the deaf can hear the words spoken to them

So how can I contemplate the riddle?

The more I think, the more I die

How can I designate a meaning?

I long to forfeit the question of «Why?»

We’re all told to question

But the search is poisoning me

The colors of the world, they could take hold of me

The promise of your voice, it could take fear from me

The release of these words, it could make light for me

But they have all took their turn, never surrendering to me

They twist at the smell of hope

I would climb away from the mind

If only life could take the place of its bloody void

I would shake the skin from my corpse

If only time could stray away from the jaded noise

The perfect moment I’d forfeit

If only the current could flow

At the rate of a pulse

Я б відірвався від розуму

Якби тільки життя могло замінити свою криваву порожнечу

Я витрусив би шкіру зі свого трупа

Якби тільки час міг відійти від виснаженого шуму

Ідеальний момент, який я б утратив

Якби тільки міг текти струм

З частотою імпульсу

Забери мою голову (Відбери мою голову)

Занадто пізно (занадто пізно організувати це)

Ці слова самі по собі (Про одержимість)

Чи моя прокляття (Бійня денного світла)

Фундамент

Подаровано при народженні

Падає і в'яне

З нерухомістю землі

Гнильний звук ніколи не вщухне

Плачуча форма неба, спогад про мир

Думки прощені, поки вони не повернуться

Лише сліпі можуть йти шляхом

Лише глухі можуть чути слова, сказані їм

Тож як я можу розгадати загадку?

Чим більше я думаю, тим більше вмираю

Як я можу зазначити значення?

Я бажаю забути запитання «Чому?»

Нам усім кажуть запитати

Але пошук мене отруює

Кольори світу, вони могли б захопити мною

Обіцянка твого голосу може забрати в мене страх

Випуск ціх слів може зробити для мене світлом

Але всі вони зробили свою чергу, ніколи не здалися мені

Вони кривляться від запаху надії

Я б відірвався від розуму

Якби тільки життя могло замінити свою криваву порожнечу

Я витрусив би шкіру зі свого трупа

Якби тільки час міг відійти від виснаженого шуму

Ідеальний момент, який я б утратив

Якби тільки міг текти струм

З частотою імпульсу