В словах пустыня - Регион снега

Знаете, мне так привычны стали эти будни.

Не жду чудес, и я не в курсе, что там дальше будет.

Меня разбудит сын с утра, обнимет на прощание.

Он здесь один, кому даю и держу обещание.

Я не люблю, увы, молчание, пишу как вижу.

Мне говорят: ты занял в русском рэпе свою нишу.

Но это лишнее, не нужное, к чему все это?

Стихи и так болезнь хроническая для поэта.

Мне эстафету передать бы, поделиться с другом.

Мой мир — младенец и по этому он так испуган.

Подруга совесть не вывозит, делает потише.

Когда все думали остаться — я тихонько вышел.

Ты лишний — говорили в спину, проще согласиться.

Я с их рассказов переехал и живу в столице.

На лицах маски, я все понял, зависть душит многих,

И каждый сам пусть выбирает главные дороги.

Припев:

В словах пустыня.

Мой огонь остынет.

И не забыть, но простить все обиды,

Ведь не уйти, дверь оставив открытой.

В словах годы.

Держать, помнить.

И можно все поменять, переставить.

Судьбу живьем никогда не исправить.

Это твой счастливый случай, ты здесь всех замучил

Собирай, пакуй, сваливай, с тобой скучно.

На небе тучи, слышно грозы, что там по прогнозам?

Жду, когда пройдут дожди и выльют свои слезы.

Все так серьезно и обидно, вам меня не видно.

Я лучше дома тормозну, скачаю нудных фильмов,

Скачаю сплетни, интриги, покажусь вам диким.

Я не курю давно, хотя читал я те же книги.

Великий сон и Танкоград, не каждому ты рад.

И множество еще дорог, но нет пути назад.

Закат проводит до рассвета, вот моя планета.

Я так по-доброму стараюсь скрашивать куплеты.

С приветом и диплом в глазах, где-то в небесах.

Ленивый, сонный и почти всегда на тормозах.

Я на весах уже все взвесил, мир мне интересен,

Но честно, я не в курсе, сколько будет таких песен.

Припев

Знаєте, мені такі звичні стали ці будні.

Не чекаю чудес, і я не в курсі, що там далі буде.

Мене розбудить син із ранку, обійме на прощання.

Він тут один, кому даю і тримаю обіцянку.

Я не люблю, на жаль, мовчання, пишу як бачу.

Мені кажуть: ти зайняв у російському репі свою нішу.

Але це зайве, непотрібне, до чого все це?

Вірші і так хвороба хронічна для поета.

Мені естафету передати, поділитися з другом.

Мій світ—немовля і тому він так наляканий.

Подруга совість не вивозить, робить тихіше.

Коли всі думали залишитися — я тихенько вийшов.

Ти зайвий — говорили в спину, простіше погодитися.

Я з їх розповідей переїхав і живу в столиці.

На обличчях маски, я все зрозумів, заздрість душить багатьох,

І кожен сам нехай вибирає головні дороги.

Приспів:

У словах пустеля.

Мій вогонь охолоне.

І не забути, але пробачити всі образи,

Адже не піти, двері залишивши відчиненими.

У словах роки.

Тримати, пам'ятати.

І можна все поміняти, переставити.

Долю живцем ніколи не виправити.

Це твій щасливий випадок, ти тут усіх замучив

Збирай, пак, звалюй, з тобою нудно.

На небі хмари, чути грози, що там за прогнозами?

Чекаю, коли пройдуть дощі і виллють свої сльози.

Все так серйозно і прикро, вам мене не видно.

Я краще вдома гальмую, скачаю нудних фільмів,

Завантажу плітки, інтриги, здаюся вам диким.

Я не курю давно, хоча читав я ті ж книги.

Великий сон іТанкоград, не кожному ти радий.

І безліч ще дорогий, але немає шляху назад.

Захід сонця проводить до світанку, ось моя планета.

Я так по-доброму намагаюся скрашувати куплети.

З привітом і диплом у очах, десь у небесах.

Ледачий, сонний і майже завжди на гальмах.

Я на вазі вже все зважив, світ мені цікавий,

Але чесно, я не в курсі, скільки буде таких пісень.

Приспів