Intro (Canto III) - Red

«Through me the way is to the city dolent;

Through me the way is to eternal dole;

Through me the way among the people lost.

Justice incited my sublime Creator;

Created me divine Omnipotence,

The highest Wisdom and the primal Love.

Before me there were no created things,

Only eterne, and I eternal last.

All hope abandon, ye who enter in!»

These words in sombre colour I beheld

Written upon the summit of a gate;

Whence I: «Their sense is, Master, hard to me!»

And he to me, as one experienced:

«Here all suspicion needs must be abandoned,

All cowardice must needs be here extinct.

We to the place have come, where I have told thee

Thou shalt behold the people dolorous

Who have foregone the good of intellect.»

And after he had laid his hand on mine

With joyful mien, whence I was comforted,

He led me in among the secret things.

There sighs, complaints, and ululations loud

Resounded through the air without a star,

Whence I, at the beginning, wept thereat.

Languages diverse, horrible dialects,

Accents of anger, words of agony,

And I: «O Master, what so grievous is

To these, that maketh them lament so sore?»

He answered: «I will tell thee very briefly.

These have no longer any hope of death;

«Через мене шлях в місто долент;

Через мене шлях до вічної допомоги;

Через мене втрачений шлях серед людей.

Справедливість підбурила мого піднесеного Творця;

Створив мене Божественне Всемогутність,

Найвища Мудрість і первинна Любов.

До мене не було створених речей,

Тільки вічний, а я вічний останній.

Всяку надію покиньте, ви, що входите!»

Я бачив ці слова в похмурому кольорі

Написано на вершині воріт;

Звідки я: «Їх розум, Учителю, мені тяжкий!»

І він до мені, як як випробував:

«Тут треба відмовитися від усіх підозр,

Уся боягузтво має бути зникнути.

Ми до прийшли туди, куди Я сказав тобі

Ти побачиш, як люди сумні

Хто відмовився від добра інтелекту».

І після того, як він поклав свою руку на мою

З радісною зовнішністю, звідки я втішився,

Він ввів мене в серед таємних речей.

З'являються зітхання, скарги, голосні лайки

Пролунав у повітрі без зірки,

Звідки я на початку плакав.

Мови різноманітні, жахливі діалекти,

Акценти гніву, слова агонії,

А я: «О, Учителю, що таке прикро

Для тих, що змушує їх так сумувати?»

Він відповів: «Я розповім тобі дуже коротко.

У них більше немає надії на смерть;