The Christmas Guest - Reba McEntire

It happened one day near December’s end

Two neighbors called on an old friend

And they found his shop so meager and lean

Made gay with thousand bows of green

And Conrad was sitting with face a-shine

When he suddenly stopped as he stitched a twine

And he said «Old friends, at dawn today

When the cock was crowing the night away

The Lord appeared in a dream to me

And said «I'm coming your guest to be.»

So I’ve been busy with feet astir

Strewing my shop with branches of fern

The table is spread and the kettle is shined

And over the rafters the holly is twined

Now I’ll wait for my Lord to appear

And listen closely so I will hear

His step as He nears my humble place

And I’ll open the door and look on His face

So his friends went home and left Conrad alone

For this was the happiest day he had known

For long since, his family had passed away

And Conrad had spent many a sad Christmas Day

But he knew with the Lord as his Christmas Guest

This Christmas would be the dearest and best

So he listened with only joy in his heart

And with every sound he would rise with a start

And look for the Lord to be at his door

Like the vision he had had a few hours before

So he ran to the window after hearing a sound

But all he could see on the snow covered ground

Was a shabby beggar whose shoes were torn

And all of his clothes were ragged and worn

But Conrad was touched and he went to the door

And he said, «You know, your feet must be frozen and sore

I have some shoes in my shop for you

And a coat that will keep you warmer too.»

So with grateful heart the man went away

But Conrad noticed the time of day

And wondered what made the Lord so late

And how much longer he’d have to wait

When he heard a knock, he ran to the door

But it was only a stranger once more

A bent old lady with a shawl of black

With a bundle of kindling piled on her back

She asked for only a place to rest

But that was reserved for Conrad’s Great Guest

But her voice seemed to plead «Don't send me away

Let me rest for awhile on Christmas Day»

So Conrad brewed her a steaming cup

And told her to sit at the table and sup

But after she left he was filled with dismay

For he saw that the hours were slipping away

And the Lord hadn’t come as he said he would

Then Conrad felt sure he had misunderstood

When out of the stillness he heard a cry

«Please help me and tell me where am I?»

So again he opened his friendly door

And stood disappointed as twice before

It was only a child who’d wandered away

And was lost from her family on Christmas Day

Again Conrad’s heart was heavy and sad

But he knew he should make the little girl glad

So he called her in and he wiped her tears

And quieted all her childish fears

Then he led her back to her home once more

But as he entered his own darkened door

He knew the Lord was not coming today

For the hours of Christmas had passed away

So he went to his room and knelt down to pray

And he said «Dear Lord, why did you delay?

What kept you from coming to call on me?

For I wanted so much your face to see.»

When soft in the silence a voice he heard

«Lift up your head for I kept my word

Three times my shadow crossed your floor

And three times I came to your lonely door

I was the beggar with bruised, cold feet

And I was the woman you gave something to eat

I was the child on the homeless street

Three times I knocked, and three times I came in

And each time I found the warmth of a friend

Of all the gifts, love is the best

And I was honored to be your Christmas Guest

Це сталося одного дня наприкінці грудня

Двоє сусідів завітали до старого друга

І вони знайшли його крамницю таким мізерним і худим

Зроблений веселим із тисячею зелених бантів

А Конрад сидів із сяючим обличчям

Коли він раптово зупинився, зшиваючи шпагат

І він сказав: «Старі друзі, сьогодні на світанку

Коли півень проспівав всю ніч

Господь явився мені у сні

І сказав: «Я буду твоїм гостем».

Тож я був зайнятий тим, що ноги зворушилися

Усипаю мій магазин гілками папороті

Стіл розстелений, а чайник посвітлений

А над кроквами обвивається падуб

Тепер я чекатиму, поки мій Господь з’явиться

І слухайте уважно, щоб я почула

Його крок, коли Він наближається до мого скромного місця

І я відкрию двері й подивлюсь на Його обличчя

Тож його друзі пішли додому й залишили Конрада одного

Бо це був найщасливіший день, який він знав

Давно його родина померла

А Конрад провів багато сумних Різдвяних днів

Але він знав Господа як свого різдвяного гостя

Це Різдво було б найдорожчим і найкращим

Тож він слухав із лише радістю у серці

І з кожним звуком він підіймався з початком

І чекайте, щоб Господь був у Його дверях

Як бачення, яке він бачив кілька годин тому

Тому він підбіг до вікна, почувши звук

Але все, що він міг побачити на засніженій землі

Був потертим жебраком, у якого були порвані черевики

І весь його одяг був пошарпаний і потертий

Але Конрад був зворушений, і він підійшов до дверей

І він сказав: «Ви знаєте, ваші ноги, мабуть, замерзли й болять

У мене в магазині є взуття для вас

І пальто, яке також зігріє вас».

Тож із вдячним серцем чоловік пішов геть

Але Конрад помітив час доби

І дивувався, чому Господь так пізно

І скільки йому ще доведеться чекати

Почувши стукіт, він побіг до дверей

Але це знову був лише незнайомець

Зігнута старенька з чорною шаллю

З пучком розпалювання, насипаним на спину

Вона попросила лише місце для спочинку

Але це було зарезервовано для великого гостя Конрада

Але її голос, здавалося, благав: «Не відсилайте мене

Дай мені трохи відпочити на Різдво»

Тож Конрад заварив їй димкучу чашку

І сказав їй сидіти за столом і вечеряти

Але після того, як вона пішла, він був сповнений жаху

Бо він бачив, що години спливають

І Господь прийшов не так, як сказав, що прийде

Тоді Конрад переконався, що неправильно зрозумів

Коли з тиші він почув крик

«Будь ласка, допоможіть мені і скажіть де я?»

Тож знову відчинив свої дружні двері

І залишався розчарованим, як двічі раніше

Це була лише дитина, яка заблукала

І пропала від своєї родини на Різдво

На серці Конрада знову стало тяжко і сумно

Але він знав, що повинен порадувати маленьку дівчинку

Тому він покликав її і витер їй сльози

І вгамував усі її дитячі страхи

Потім він повів її до її додому ще раз

Але коли він увійшов у власні затемнені двері

Він знав, що Господь не прийде сьогодні

Бо години Різдва минули

Тож він зайшов до свої кімнати й упав на коліна помолитися

І він сказав: «Дорогий Господи, чому ти зволікав?

Що завадило тобі зателефонувати до мене?

Бо я так бажав бачити твоє обличчя ».

Коли він був тихим у тиші, він почув голос

«Підніміть голову, бо я дотримав слова

Тричі моя тінь перетинала твою підлогу

І тричі я приходив до твоїх самотніх дверей

Я був жебраком із забитими холодними ногами

І я була тією жінкою, якій ти дав щось їсти

Я був дитиною на вулиці безпритульних

Тричі я стукав і тричі входив

І кожного разу я знаходив тепло друга

З усіх подарунків любов — найкращий

І я мав честь бути вашим різдвяним гостем