Из времени чёрных колодцев - Raventale

из черных колодцев ушедшего времени

в собственный склеп давно ушедших дней

не тянутся пальцы к проросшему семени

немеют прохладой

оставь их, не грей

пусть скорбью затянутся раны

иссякнет пусть жизненный зной

настанет покой долгожданный

холодный.

блаженный покой

уж нечего брать, лишь прах да туман

пусть эхом из прошлого кричит тишина

навеки окутан я в сладкий обман

не сможешь забыть

пей горечь до дна

пусть скорбью затянутся раны

иссякнет пусть жизненный зной

настанет покой долгожданный

мертвенный.

мой вечный покой

свет окна…

угасающим взглядом проползает в глаза

смерть — игра

что безмолвной змеей обитает в сердцах

кровь как лед…

будто в зимних объятиях течет твоя слеза.

снег…

снег в застывших глазах

з чорних колодязів часу, що минув

у власний склеп днів, що давно минули

не тягнуться пальці до пророслого насіння

німіють прохолодою

залиши їх, не грій

нехай скорботою затягнуться рани

вичерпається нехай життєва спека

настане спокій довгоочікуваний

холодний.

блаженний спокій

вже нічого брати, лише порох та туман

нехай луною з минулого кричить тиша

навіки оповитий я в солодкий обман

не зможеш забути

пий гіркоту до дна

нехай скорботою затягнуться рани

вичерпається нехай життєва спека

настане спокій довгоочікуваний

мертвий.

мій вічний спокій

світло вікна.

згасаючим поглядом проповзає в очі

смерть — гра

що безмовною змією мешкає в серцях

кров як лід.

ніби в зимових обіймах тече твоя сльоза.

сніг…

сніг у застиглих очах