La Mujer Del Lago Azul - Raphael

Ella es así,

Ella es así,

Vuelve siempre a sucumbir.

En el Lago Azul estaba

Deshojando margaritas

Y jugándose a una carta

Si la muerte, si la vida…

Y la quise disuadir

Con la variedad de verdes,

Con las hojas que se mueven

Al capricho de la brisa

Plateadas por el sol.

Terminamos viendo cine,

Compartiendo nuestro aliento

Y entre beso, beso y beso,

Palomitas de maíz…

Ya no hablamos más del lago

Ni de aquellas margaritas,

Fue aferrándose a la vida

Y volviendo a sonreír

Y volviendo a sonreír

Y volviendo a sonreír.

Ya en mi hogar revolotea,

Es mi amiga, compañera,

Mi amuleto de la suerte,

Talismán, mi buena estrella,

Mi alegría, mi adicción…

Yo su agua calentita

En las noches frías de invierno;

Yo su apoyo, su pañuelo,

Su cobija, su edredón.

Pero nunca se le olvida

Que es juguete de la vida

Y sin más desaparece

Y se me enreda por ahí

Con cualquiera que la mira,

Con la voz que la enamora

Y en su noche blanca y loca

Vuelve siempre a sucumbir,

Vuelve siempre a sucumbir,

Vuelve siempre a sucumbir.

Ella es así,

Ella es así,

Vuelve siempre a sucumbir,

Vuelve siempre a sucumbir.

Ella es así,

Ella es así,

Vuelve siempre a sucumbir.

Y aparece una mañana

De volar desengañada;

Piel ajada, piel sin brillo,

Un despojo sin sentido,

Arco iris sin color.

Y le curo las heridas

De su alma con mi vida,

Aunque sé que es su destino,

Que no tiene solución.

Pero nunca se le olvida

Que es juguete de la vida

Y sin más desaparece

Y se me enreda por ahí

Con cualquiera que la mira,

Con la voz que la enamora

Y en su noche blanca y loca

Vuelve siempre a sucumbir,

Vuelve siempre a sucumbir,

Vuelve siempre a sucumbir.

Ella es así,

Ella es así,

Vuelve siempre a sucumbir,

Vuelve siempre a sucumbir.

Ella es así,

Ella es así,

Vuelve siempre a sucumbir,

Vuelve siempre a sucumbir.

Вона така,

Вона така,

Воно завжди знову піддається.

У Блакитному озері був

Дефоліантні ромашки

І грати в карти

Якщо смерть, якщо життя...

І я хотів її відрадити

З різноманіттям зелені,

З листям, що рухаються

За примхою вітерця

Посріблені сонцем.

Ми закінчили перегляд фільмів

ділимося нашим диханням

І між поцілунком, поцілунком і поцілунком,

попкорн…

Ми вже не говоримо про озеро

Навіть не ті ромашки,

Це чіплялося за життя

і знову посміхається

і знову посміхається

І знову посміхається.

Вже в моєму домі пурхає,

Вона мій друг, партнер,

Мій щасливий амулет

Талісман, моя щаслива зірка,

Моя радість, моя залежність...

Я твоя гаряча вода

У холодні зимові ночі;

Я твоя підтримка, твоя хустка,

Твоя ковдра, твоя ковдра.

Але ти ніколи не забуваєш

Що таке життєва іграшка

І без зайвих розмов зникає

І це заплутує мене там

З кожним, хто дивиться на неї,

З голосом, який змушує її закохуватися

І в його білу і божевільну ніч

завжди повертайся, щоб піддатися,

завжди повертайся, щоб піддатися,

Воно завжди знову піддається.

Вона така,

Вона така,

завжди повертайся, щоб піддатися,

Воно завжди знову піддається.

Вона така,

Вона така,

Воно завжди знову піддається.

І це з’являється одного ранку

Політ розчарований;

зморшкувата шкіра, тьмяна шкіра,

Безглузде позбавлення власності,

Безбарвна веселка.

І я лікую його рани

Твоєї душі з моїм життям,

Хоч я знаю, що це твоя доля,

Який не має рішення.

Але ти ніколи не забуваєш

Що таке життєва іграшка

І без зайвих розмов зникає

І це заплутує мене там

З кожним, хто дивиться на неї,

З голосом, який змушує її закохуватися

І в його білу і божевільну ніч

завжди повертайся, щоб піддатися,

завжди повертайся, щоб піддатися,

Воно завжди знову піддається.

Вона така,

Вона така,

завжди повертайся, щоб піддатися,

Воно завжди знову піддається.

Вона така,

Вона така,

завжди повертайся, щоб піддатися,

Воно завжди знову піддається.