Узник - РАКАМАКАФОНСКИЙ

10 лет взаперти.

Я закованный, брошенный гнить в этой пыльной темнице.

а всего то кретин, всем словам вопреки.

Пожелал дочки мэра добиться!

Мне твой запах волос, тёплый ветер принёс,

Мы хотели летать словно птицы!

Но высок был тариф, и теперь я старик,

хоть и возраст не больше чем тридцать.

Обреченный судьбой, я не чувствую боль,

года три как закончились слезы…

Весь заполнен тобой,

Каждый день в голове на повторе твой облик серьезно!

Ты пошла до конца,

против воли отца в мои полные страсти обьятия.

Только бедный пацан,

Кроме розовых слов и надежд разве мог что-то дать ей?

Припев:

Ну и где же ты теперь Изабелла?

Мне к тебе закрыта дверь волей мэра.

Но я выберусь поверь, как из клетки дикий зверь,

и ты будешь вновь моей, Изабелла.

Когда летящую звезду погасят бесполезные желания,

Я выбью двери в новый мир, мы сблизимся телами.

И бросим в пламя все калЕндари, и мигом позабудем.

Дни разлуки, милая, что плен дарил…

Но нас не выдумал Бальзак, хоть я был за,

И люди ждали хэппи-энд как на душу бальзам!

Но тот простой пацан, что подарил мне жизнь,

Где-то в душе хотел так сам, себе сказать: «Держись!»

Когда реальность бьет и хочется от мира скрыться,

Где-то внутри тебя томится этот пленный рыцарь.

Будет сидеть он или сделает до двери шаг,

И вновь найдет свою мечту только тебе решать!

Припев — 2 раза.

10 років під замком.

Я закутий, кинутий гнити в цій курній темниці.

а всього то кретин, усім словам всупереч.

Побажав доньки мера досягти!

Мені твій запах волосся, теплий вітер приніс,

Ми хотіли літати немов птахи!

Але високий був тариф,і тепер я старий,

хоч і вік не більше ніж тридцять.

Приречений долею, я не відчуваю біль,

роки три як скінчилися сльози…

Весь наповнений тобою,

Щодня в голові на повторі твій вигляд серйозно!

Ти пішла до кінця,

проти волі батька в мої повні пристрасті обійми.

Тільки бідний пацан,

Окрім рожевих слів і надій хіба міг щось дати їй?

Приспів:

Ну і де ти тепер Ізабелла?

Мені до тебе зачинені двері волею мера.

Але я виберусь повір, як із клітини дикий звір,

і ти будеш знову моєю, Ізабелло.

Коли зірку, що летить, погасять марні бажання,

Я виб'ю двері в новий світ, ми зблизимося тілами.

І кинемо в полум'я всі календарі, і миттю забудемо.

Дні розлуки, люба, що полон дарував.

Але нас не вигадав Бальзак, хоч я був за,

І люди чекали хепі-енд як на душу бальзам!

Але той простий пацан, що подарував мені життя,

Десь у душі хотів так сам, собі сказати: «Тримайся!»

Коли реальність б'є і хочеться від світу сховатися,

Десь усередині тебе нудиться цей полонений лицар.

Сидітиме він або зробить до двері крок,

І знову знайде свою мрію тільки тобі вирішувати!

Приспів - 2 рази.