Goodbye - Quaoar

And I’m gone off her slowly.

Slowly the shadow snuck in home.

Yeah, I rode the light for one night in her places, for her kisses.

But she was so cold… and I saw no turning back…

I’ve tried to erase this hollow goodbye that chases me and arouses the dark.

And it won’t rest, it will reach my core and I won’t shirk it, it will chain me

there.

There where the darkness emerges.

That hole again.

And alone, I still shiver now, remembering how we cried in each of our goodbyes.

And our dance of words of love in kisses of desperate whispering pledges of

never being apart.

And I try to carry on but while, like a sickened polaroid, I titter spitting up

beloved moments of us through my blackened wounds.

I feel there’s something wrong…

I know that something’s wrong.

I’ve tried to erase this hollow goodbye that chases me and awakens the dark.

'cause since that day It outraces all.

It rigs my dreams, I can hear its call.

'Cause down the years the gardens we had have turned to stone.

(I've tried to erase this hollow goodbye that chases me and arouses the dark.)

I’m still stuck in that telephone line.

(…it will chain me there.)

And then the silence.

And then the silence.

And then that silence.

And then the silence, I’ve tried to erase…

Sometimes I still dream you and you are even more perfect than you really are.

Your nose more perfect.

Your lips more perfect.

And now you leave her, and now you leave her, and now you leave her,

and now you leave her…

I wish we could kiss and make love without being accountable to life.

Oh, my little one.

Though we both feel the same old fears yet still we’re eager for a love so real.

I choose damnation.

Come back to me.

My Love, My One, My Babe.

My Girl, My Half, My Whole.

My Only.

My Doom.

І я повільно відходжу від неї.

Повільно тінь прокралася до дому.

Так, я проїхав одну ніч на її місцях, заради її поцілунків.

Але вона була така холодна… і я не бачив ворота назад…

Я намагався стерти це порожнє прощання, яке переслідує мене і будить темряву.

І воно не заспокоїться, воно досягне мого сердя, і я не відмовлюсь від нього, воно закує мене

там.

Там, де з'являється темрява.

Знову та яма.

І на самоті я все ще тремчу зараз, згадуючи, як ми плакали під час кожного прощання.

І наш танець слів кохання в поцілунках відчайдушних шепітних обітниць

ніколи не розлучаючись.

І я намагаюся продовжувати, але поки, як захворілий поляроїд, я хихикаю, плюючись

улюблені моменти нас крізь мої почорнілі рани.

Я відчуваю, що щось не так…

Я знаю, що щось не так.

Я намагався стерти це порожнє прощання, яке переслідує мене і пробуджує темряву.

тому що з того дня Це випереджає всіх.

Він монтує мої мрії, я чую його дзвін.

Тому що за минулі роки наші сади перетворилися на каміння.

(Я намагався стерти це порожнє прощання, яке переслідує мене і будить темряву.)

Я все ще застряг на цій телефонній лінії.

(...це прикує мене там.)

А потім тиша.

А потім тиша.

А потім та тиша.

А потім тиша, яку я намагався стерти…

Іноді я все ще мрію про тебе, і ти навіть досконаліший, ніж є насправді.

Твій ніс стане ідеальнішим.

Твої губи стають ідеальнішими.

І тепер ти залишаєш її, і тепер ти залишаєш її, і тепер ти залишаєш її,

а тепер покидаєш її...

Я хотів би, щоб ми могли цілуватися і займатися коханням, не відповідаючи за життя.

Ой, мій маленький.

Хоча ми обидва відчуваємо ті самі старі страхи, але ми все ще прагнемо такого справжнього кохання.

Я вибираю прокляття.

Повернись до мене.

Моя любов, моя одна, моя дитинко.

Моя Дівчинка, Моя Половина, Моя Ціла.

Лише мій.

Мій Doom.