Exil - Private Paul, Vale

Ich hab' viele Jahre lang gehofft, das wäre alles nicht wahr

Doch sah immer mehr mit jedem vergangenen Tag

Ich hab' nie verstanden, warum das alles geschah

Doch meine letzte Reise habe ich schon lange geplant

Ich hab' alles getan, um dazu zu gehör'n

«Sei leise, versteck' das Blut unter’m Shirt»

Doch jeder Versuch, ein Teil der Grupp zu werden

Hat mir allmählich die Chancn auf eine Zukunft zerstört

Wenn deine Augen sich an diese endlose Dunkelheit angepasst haben

Siehst du langsam die Farben, die so weit in der Vergangenheit lagen

Ich lass' alle Hoffnungen zurück, als hätt' ich je welche gehabt

Und die schwerste Last fällt von mir ab wie ein verwelkendes Blatt

Im Exil, doch unter euch

Für meine Art ist hier kein Platz

Ein Stein löst sich von seinem Berg

Fällt ungehört ins Tal hinab

Spürst du die Stille hier draußen?

Schmeckst du die Ruhe?

(Ruhe)

Du sehnst dich schon ewig danach

Doch du lässt es nicht zu

Fernweh, doch Angst vor den Menschen

Nicht in der Lage, an irgendwas andres zu denken

Seit zehn Jahren außer Verwandte und Eltern

An niemanden einen Gedanken verschwendet

Ein Weg, den dir keiner zeigt

Du und ich sind auf einmal gleich

Das letzte Teil, das bleibt

Einsamkeit als einzige Gemeinsamkeit

Im Exil, doch unter euch

Für meine Art ist hier kein Platz

Ein Stein löst sich von seinem Berg

Fällt ungehört ins Tal hinab

Im Exil, doch unter euch

Für meine Art ist hier kein Platz

Ein Stein löst sich von seinem Berg

Fällt ungehört ins Tal hinab

Багато років я сподівався, що це неправда

Але з кожним днем ​​бачила все більше і більше

Я так і не зрозумів, чому все це сталося

Але свою останню поїздку я планував давно

Я зробив усе, щоб належати йому

«Тихо, сховай кров під сорочкою»

Проте кожна спроба стати частиною групи

Поступово зруйнувала мої шанси на майбутнє

Коли твої очі звикнуть до цієї нескінченної темряви

Ви починаєте бачити кольори, які були так далеко в минулому?

Я залишаю всі надії позаду, ніби їх у мене взагалі було

І найтяжчий тягар спадає з мене, як в’янучий лист

В еміграції, але серед вас

Для мого роду тут немає місця

З його кріплення падає камінь

Падає нечувано в долину

Відчуваєш тут тишу?

Чи можете ви відчути смак спокою?

(Тихо)

Ти прагнеш цього віками

Але ти не дозволяєш

Жага мандрів, але боїться людей

Нездатний думати ні про що інше

Десять років окремо від рідних і батьків

Ні про кого не думав

Шлях, який тобі ніхто не показує

Ми з тобою раптом стали однаковими

Остання частина, що залишилася

Самотність як єдине спільне

В еміграції, але серед вас

Для мого роду тут немає місця

З його кріплення падає камінь

Падає нечувано в долину

В еміграції, але серед вас

Для мого роду тут немає місця

З його кріплення падає камінь

Падає нечувано в долину