Обычный день - Последние Танки В Париже

Значит не надо ждать,

Значит не надо петь,

Значит не надо знать,

Значит не надо смотреть,

Значит не надо слов.

Хлопнула чья-то дверь.

Жить значит видеть вновь, то что теперь.

Значит не надо правды и лжи.

Видишь, зима от весны бежит

Серый от грязи лёд-

Это обычный цвет.

Он никогда не врёт,

Это ни да, ни нет.

Это ни явь, не сон,

Это ни ты, ни он,

Это ни свет, ни тень-

Это обычный день

Значит не надо правды и лжи,

Видишь, зима от весны бежит

У меня внутри

Человеческое стадо — не кричи.

Я такой же как ты,

Если что-нибудь надо — получи

Караулом размера, призраков смысла ряд.

Перекрёстки и брошенные квартиры

Или наверное в ад Проклятых поэтов, красные цветы.

Не бывает света или темноты.

Жизнь — это кайф, видно едва,

Что будет дальше, счётом раз-два

Откроются двери

Разрывались на тысячу песен, орёт телефон.

Невозможность существования — это закон.

Так осознанной необходимости будет урок.

Так любой телефонный звонок —

настоящий пожизненный срок

Проклятых поэтов, красные цветы.

Не бывает света или темноты.

Жизнь — это кайф, видно едва,

Что будет дальше, счётом раз-два

Откроются двери!

.я смотрел в левый угол, стараясь молчать,

считая про себя до ста: сорок шесть, сорок семь-

мне хотелось кричать: перестань-перестань-перестань!

так смеётся напрасно прожитая жизнь, уличая любую ложь,

я сидел, смотрел налево и вниз,

мне был нужен кухонный нож…

Значить не треба чекати,

Значить не треба співати,

Значить не треба знати,

Значить не треба дивитися,

Значить не треба слів.

Стукнули чиїсь двері.

Жити означає бачити знову, що тепер.

Значить не треба правди і брехні.

Бачиш, зима від весни біжить

Сірий від бруду лід-

Це звичайний колір.

Він ніколи не бреше,

Це ні так, ні немає.

Це ні яв, не сон,

Це ні ти, ні він,

Це ні світло, ні тінь-

Це звичайний день

Значить не треба правди і брехні,

Бачиш, зима від весни біжить

У мене всередині

Людське стадо - не кричи.

Я такий, як ти,

Якщо щось треба — отримай

Караулом розміру, примар сенсу ряд.

Перехрестя та кинуті квартири

Або, мабуть, у проклятих поетів, червоні квіти.

Не буває світла чи темряви.

Життя - це кайф, видно ледве,

Що буде далі, рахунок раз-два

Відчиняться двері

Розривалися на тисячу пісень, кричить телефон.

Неможливість існування — це закон.

Так усвідомленою потребою буде урок.

Так будь-який телефонний дзвінок—

справжній довічний термін

Клятих поетів, червоні квіти.

Не буває світла чи темряви.

Життя - це кайф, видно ледве,

Що буде далі, рахунок раз-два

Відчиняться двері!

.я дивився в лівий кут, намагаючись мовчати,

вважаючи про себе до ста: сорок шість, сорок сім-

мені хотілося кричати: перестань-перестань-перестань!

так сміється даремно прожите життя, викриваючи будь-яку брехню,

я сидів, дивився ліворуч і вниз,

мені був потрібен кухонний ніж.