Pray for Rain - Polaris

At the mantle of the heart, a river flows inside

We drain ourselves in steady streams until the river runs dry

At times these tides define us, deny us of ourselves

A finite source of optimism that leaves a hollow shell

And as the seasons pass and winter’s numbing cold gives way to pain

We light these fires to sit beside as we pray like hell for rain

(But when the night grows cold

And when the fire fades)

At the hour before the dawn, the last embers burn till day

It’s all I hang my hope upon

You can’t take that away from me

Every morning in the mirror I see

My worst enemy reflected in me

'Cause I’m a born unbeliever, a cynical soul

I can only trust as far as I see

But every time I close my eyes

I’m who I used to be (Who I used to be)

I never thought I’d feel so cold

Until the fire faded out in me

I’ve never felt so cold

Such sacrifice for so little to show

To learn these lessons I never wanted to know

That we will all die alone

And how my blood remains on the tip of the blade as it severs the flesh from

the bone

So far beyond the below

I was there when they sowed the seed

I was there when the rats came out to feed

And when the rain came

It extinguished the flame in me

(As I slept, the seeds of doubt were sown)

(I tore my heart apart for this, in hopes my light would grow)

And I dreamt about a place where all our virtue could withstand

I woke in fright

Appalled to find the blood was on my hands

But every time I close my eyes

I’m who I used to be (Who I used to be)

I never thought I’d feel so cold

Until the fire faded out in me

I’ve never felt so cold

Усередині мантії серця тече річка

Ми зливаємось постійними потоками, поки річка не висохне

Часом ці припливи визначають нас, позбавляють нас самих

Кінцеве джерело оптимізму, яке залишає порожнисту оболонку

І коли пори року минають, а зимовий холод змінюється місцем болю

Ми розпалюємо ці багаття, щоб сидіти поруч, як у пеклі молимося про дощ

(Але коли ніч похолодає

А коли вогонь згасне)

За годину до світанку останні вугілля горять до дня

Це все, на що я покладаюся

Ви не можете забрати цього у мене

Щоранку я бачу в дзеркалі

Мій найлютіший ворог відбивався в мені

Тому що я народжений невіруючим, душа цинічна

Я можу довіряти лише настільки, наскільки я бачу

Але щоразу я заплющую очі

Я такий, яким я був (Ким я був)

Ніколи не думав, що мені так холодно

Поки вогонь не згас у мені

Я ніколи не відчував такого холоду

Така жертва, щоб так мало показати

Щоб вивчити ці уроки, я ніколи не хотів знати

Що ми всі помремо самі

І як моя кров залишається на кінчику леза, відриваючи м’ясо від

кістка

Поки що виходить за рамки наведеного нижче

Я був там, коли вони сіяли насіння

Я був там, коли щури вийшли погодуватися

А коли пішов дощ

Це погасло полум’я в мені

(Як я спав, насіння сумнів було посіяно)

(Я розірвав своє серце за це, сподіваючись, що моє світло зросте)

І я мріяв про місце, де могла б вистояти вся наша чеснота

Я прокинувся з переляку

Я з жахом виявив, що на моїх руках була кров

Але щоразу я заплющую очі

Я такий, яким я був (Ким я був)

Ніколи не думав, що мені так холодно

Поки вогонь не згас у мені

Я ніколи не відчував такого холоду