The Man From The Past - Põhjast

One word may well destinies mould

One glance or a purposeful frown may suffice

For the terminal act to unfold

The vile ones consider you overly vile

The worthless have doubt in your worth

The people entrapped in the furnace of hell

Curse you deeper yet into the earth

Your birth is your fault, your loyalty — sin

No place in this world is your home

A wanderer, thirsty, forsaken and lost

This desert you’re destined to roam

As an anchor you fall and are left thus to hang

— left to hang, void of warmth and of life

Like a sun upon vacuum you’ll finally set

To the bosom of slow-thawing ice

You are followed by clouds that blacken the sky

And, before they begin to ascend

Will pour down all their earnest and venomous tears

As if mourning the death of a friend

Одне слово цілком може зліпити долю

Одного погляду або цілеспрямованого нахмурення може бути достатньо

Щоб термінальний акт розгорнувся

Підлі вважають вас надто мерзенним

Безкоштовні сумніваються у вашій цінності

Люди, заплутані в печі пекла

Прокляти вас ще глибше в землю

Ваше народження — ваша вина, ваша вірність — гріх

Жодне місце в цім світі — твій дім

Мандрівник, спраглий, покинутий і загублений

У цій пустелі, якій вам судилося блукати

Як якір, ти падаєш і залишаєшся таким чином висіти

— залишений повісити, позбавлений тепла й життя

Як сонце в вакуумі, ви нарешті зайдете

До лона льоду, що повільно тане

За вами йдуть хмари, які чорнять небо

І до того, як вони почнуть підніматися

Проллє всі їхні щирі й отруйні сльози

Ніби оплакує смерть друга