Outro - Pitbull

A 1980 exodus of 125,000 dreams, a quest to find out what freedom really means

at any cost.

Boat loads of Cubans lost in a maze of red tape and hate,

entered this country through the bottom of the united states and straight set

up shop.

As Arthur McDuffie was being beat to death by four white cops this world was

about to face the music.

Between the El Mariel and the 1980 riots,

we as minorities Americans could no longer take our freedom for granted and

misuse it

because incase you haven’t notices we’ve gone from the El Mariel boatlift to

the Hurricane Katrina bus lift with the same response.

With America standing to help us with one hand on her hips and the other one on

her guns.

Like 9/11 some how made us all Americans but it took a tragedy to make us all

feel like we were one.

You see the El Mariel boatlift, Hurricane Katrina and the Oklahoma bombings,

we all got something in common and that’s the desire to enjoy a freedom that

can not be rearranged by fear.

To let nothing stand in the way of the freedom of those who chose to live here

so today is 1980 again and I’m that bus that crashed through the gates of the

Peruvian embassy.

I hope that when I spit this poem the whole world will remember me.

I’m screaming like (something) give us us our free, me Pitbull and this

industry.

1980 року 125 000 мрій, квест з’ясувати, що насправді означає свобода

будь-якою ціною.

Купа кубинців, що заблукали в лабіринті бюрократії та ненависті,

в’їхав у цю країну через нижню частину Сполучених Штатів і прямий набір

до магазину.

Коли 4 білих поліцейських побили Артура Макдаффі до смерті, цей світ був

збираєтеся зіткнутися з музикою.

Між Ель Маріель і заворушеннями 1980 р.

ми, як меншини, американці, більше не могли сприймати нашу свободу як належне

зловживати ним

тому що, якщо ви не помітили, що ми перейшли від човнового підйомника El Mariel до

автобусний підйомник урагану Катріна з такою ж реакцією.

З Америкою, яка стоїть, щоб допомогти нам одною рукою на своїх стегнах, а іншою на стегнах

її гармати.

Як, наприклад, 11 вересня зробили нас усіх американцями, але потрібна була трагедія, щоб зробити нас усіх

відчути, що ми були єдиними.

Ви бачите човновий підйомник Ель Маріель, ураган Катріна та вибухи в Оклахомі,

у всіх нас є щось спільне, і це бажання насолоджуватися свободою

не може бути переставлений страхом.

Щоб ніщо не заважало свободі тих, хто вирішив жити тут

тож сьогодні знову 1980 рік, і я той автобус, що врізався у ворота 

Посольство Перу.

Сподіваюся, коли я плюну на цей вірш, увесь світ згадає мене.

Я кричу, ніби (щось) дайте нам нашого безкоштовного, я Пітбуля і цього

промисловість.