Stummer Schrei - Pillath, R.e.

Aus ihren Augen scheint für ihn das Tageslicht

Mit ihrem Lächeln geht die Sonne auf und unter, doch von seiner Liebe ahnt sie

nichts

Es fühlt sich an, als würde in ihm ein Vulkangestein

Lava spei’n, immer wenn sie unschuldig ihr Haar durchstreift

Wie wird es sein, könnte er sich überwinden

Um ihr mitzuteil’n, was er aus tiefstem Herz für sie empfindet?

Und jeden angefang’nen Tag mit ihr zusamm’n zu Ende bring’n

Jeden neuen Tag mit einem Kompliment beginn’n

Und in Zeiten, in den’n sie das Schicksal straft

In ihr Ohr zu flüstern: «Alles gut, Schatz, ich bin für dich da!»

Und «Ja!»

sagen zu ihr’n Schwächen, damit sie sich streitet

«Ja!», wenn’s heißt, «Ja, ich will bis dass der Tod uns scheidet.»

Und zum ein' Millionsten Mal bietet sich der Moment

Und sein Herz schlägt — die Seele verbrennt

Worte liegen auf der Zunge, doch trotzt Lufteinhol’n

Bleibt er stumm — kein Wort, kein Mucks, kein Ton

Ich würde dir gern so viel sagen

Und ich finde tausend Worte für dich

Sprech' sie aus, doch hör' sie nicht

Schrei' sie, doch du hörst mich nicht

Worte hallen in die Stille

Stumme Schreie, keine Stimme

Leere …

Schrei' es lauthals heraus, doch du hörst, nein, du hörst mich nicht

Nein, du hörst mich nicht

Nein, du hörst mich nicht

Nein, du hörst mich nicht

Schrei' es lauthals heraus, doch du hörst, nein, du hörst mich nicht

Und seinem Vater fehlt es an Verständnis

Er sah noch nie ein’n ganzen Mann in seinem Sohn, denn sein Verhalten war für

ihn befremdlich

Er wollt' beweisen könn'n, wie viel in ihm steckt

Doch bekam nur Papas Zorn ab, aber nie sein’n Respekt

Und er denkt sich:, Könnt' ich nur aus dieser Stille heraus …‘

Um ihm zu sagen: «Wie oft hätt' ich deine Hilfe gebraucht?»

Wie viele Silben es braucht, um seine Scheu zu versteh’n

«Und wie oft hast du dich für mich vor deinen Freunden geschämt?»

Wie konntest du ein Leben lang mit dei’m Gewissen immer weiterzieh’n

Jedes Mal, wenn du mich kopfschüttelnd alleine ließt

Nur ein Stück Respekt wär' schon eigentlich genug

Denn ich bin kein scheiß Freak, ich bin dein eigen Fleisch und Blut

Und heut ist Vater alt, krank, schwach und senil

Doch in sein’n Blicken schimmert heut noch die Verachtung für ihn

Und die Wut kocht langsam bis zum Brustbein hoch

Doch er schweigt, kein Wort, kein Mucks, kein Ton

Ich würde dir gern so viel sagen

Und ich finde tausend Worte für dich

Sprech' sie aus, doch hör' sie nicht

Schrei' sie, doch du hörst mich nicht

Worte hallen in die Stille

Stumme Schreie, keine Stimme

Leere …

Schrei' es lauthals heraus, doch du hörst, nein, du hörst mich nicht

Nein, du hörst mich nicht

Nein, du hörst mich nicht

Nein, du hörst mich nicht

Schrei' es lauthals heraus, doch du hörst, nein, du hörst mich nicht

Und die Stille in der Nacht wird zur lauten Musik

So laut, dass er kein Auge zukriegt

Und er denkt an seine Kindheit, an die Zeit, wie es war

An die Zweifel vom Arzt, als er mit drei noch nicht sprach

Und das Gesicht von seiner Mutter war vom Kummer entstellt

Als feststand: ihr Sohn kam als Taubstummer zur Welt

Und all die Tränen und die Schmerzen, das Leid und der Hass

Enden wieder nur in einem stummen Schrei in der Nacht

Ich würde dir gern so viel sagen

Und ich finde tausend Worte für dich

Sprech' sie aus, doch hör' sie nicht

Schrei' sie, doch du hörst mich nicht

Worte hallen in die Stille

Stumme Schreie, keine Stimme

Leere …

Schrei' es lauthals heraus, doch du hörst, nein, du hörst mich nicht

Nein, du hörst mich nicht

Nein, du hörst mich nicht

Nein, du hörst mich nicht

Schrei' es lauthals heraus, doch du hörst, nein, du hörst mich nicht

Денне світло світить для нього з її очей

Сонце сходить і заходить разом з її посмішкою, але вона підозрює про його кохання

нічого

Таке відчуття, що всередині вулканічна порода

Вивергайте лаву щоразу, коли вона невинно гладить своє волосся

Як воно буде, міг би він себе подолати

Сказати їй, що він відчуває до неї від усього серця?

І закінчуй з нею кожен розпочатий день

Кожен новий день починайте з компліменту

І в часи, коли доля їх карає

Шепоче їй на вухо: «Все добре, люба, я тут для тебе!»

І так!"

розкажіть їй про слабкі місця, щоб вона боролася

«Так!», коли сказано: «Так, я хочу, поки смерть не розлучить нас».

І в мільйонний раз ця мить постає

А серце б’ється – душа горить

Слова на язиці, але повітря не вдається

Мовчить — ні слова, ні писку, ні звуку

Я так багато хотів би тобі розповісти

І я можу знайти для вас тисячу слів

Говоріть, але не чуйте

Кричи їй, але ти мене не чуєш

Слова лунають у тиші

Беззвучні крики, жодного голосу

Порожній…

Кричи вголос, але ти чуєш, ні, ти мене не чуєш

Ні, ти мене не чуєш

Ні, ти мене не чуєш

Ні, ти мене не чуєш

Кричи вголос, але ти чуєш, ні, ти мене не чуєш

А батькові бракує розуміння

Він ніколи не бачив у своєму сині цілісної людини, бо його поведінка була за

він дивний

Він хотів довести, на що він здатний

Але отримав лише гнів тата, але ніколи його повагу

І думає: «Якби я міг вибратися з цієї тиші...»

Сказати йому: «Скільки разів мені потрібна була б твоя допомога?»

Скільки складів потрібно, щоб зрозуміти його сором'язливість

— А скільки разів тобі було соромно за мене перед друзями?

Як ти міг усе життя йти далі зі своєю совістю

Щоразу, коли ти залишав мене, хитав головою

Було б достатньо лише трохи поваги

Тому що я не довбаний виродок, я твоя власна плоть і кров

А сьогодні батько старий, хворий, немічний і старий

Але зневага до нього і сьогодні мерехтить в його очах

І гнів потихеньку закипає до грудини

Але він мовчить, ні слова, ні писку, ні звуку

Я так багато хотів би тобі розповісти

І я можу знайти для вас тисячу слів

Говоріть, але не чуйте

Кричи їй, але ти мене не чуєш

Слова лунають у тиші

Беззвучні крики, жодного голосу

Порожній…

Кричи вголос, але ти чуєш, ні, ти мене не чуєш

Ні, ти мене не чуєш

Ні, ти мене не чуєш

Ні, ти мене не чуєш

Кричи вголос, але ти чуєш, ні, ти мене не чуєш

І тиша ночі стає гучною музикою

Так голосно, що він не може спати

І згадує своє дитинство, той час, яким воно було

Про сумніви від лікаря, коли він ще не заговорив у три роки

А обличчя матері було понівечене горем

Коли було певно: її син народився глухонімим

І всі сльози і біль, страждання і ненависть

Закінчиться знову лише тихим криком у ночі

Я так багато хотів би тобі розповісти

І я можу знайти для вас тисячу слів

Говоріть, але не чуйте

Кричи їй, але ти мене не чуєш

Слова лунають у тиші

Беззвучні крики, жодного голосу

Порожній…

Кричи вголос, але ти чуєш, ні, ти мене не чуєш

Ні, ти мене не чуєш

Ні, ти мене не чуєш

Ні, ти мене не чуєш

Кричи вголос, але ти чуєш, ні, ти мене не чуєш