Canteloube: Colloque sentimental - Philippe Jaroussky, Quatuor Ébène

Dans le vieux parc solitaire et glacé,

Deux formes ont tout à l’heure passé.

Leurs yeux sont morts et leurs lèvres sont molles,

Et l’on entend à peine leurs paroles.

Dans le vieux parc solitaire et glacé,

Deux spectres ont évoqué le passé.

— Te souvient-il de notre extase ancienne

— Pourquoi voulez-vous donc qu’il m’en souvienne?

— Ton coeur bat-il toujours à mon seul nom?

— Toujours vois-tu mon âme en rêve?

— Non.

— Ah!

les beaux jours de bonheur indicible

Où nous joignions nos bouches!

— C'est possible.

— Qu'il était bleu, le ciel, et grand, l’espoir!

— L'espoir a fui, vaincu, vers le ciel noir.

Tels ils marchaient dans les avoines folles,

Et la nuit seule entendit leurs paroles.

У самотньому і замерзлому старому парку,

Щойно пройшли дві форми.

Їхні очі мертві, а губи м'які,

І ми майже не чуємо їхніх слів.

У самотньому і замерзлому старому парку,

Два привиди викликали минуле.

«Пам’ятаєш наш давній екстаз

— Чому ти хочеш, щоб він мене пам’ятав?

— Твоє серце досі б’ється лише заради мого імені?

— Ти ще бачиш мою душу уві сні?

- Ні.

«Ах!

прекрасні дні невимовного щастя

Де ми з’єдналися!

- Це можливо.

«Яким блакитним було небо, і якою великою була надія!»

«Надія втекла, переможена, у чорне небо.

Такі ходили в дикому вівсі,

І тільки ніч почула їхні слова.