The Poet Acts - Philip Glass

The poet acts like if there is no present,

the mind moves back and forth,

trying to distinguish simplicity.

There are no look backs nor verification,

the meaning it is not memorized:

there are no plans for composition.

Grammar gets lost in a valley.

Analysis perishes;

only truth is searched.

But what is truth really?

That cannot be determined.

Most of the poet acts walk near by the words love, freedom, sadness,

melancholy and self-awareness;

while others

struggle to find the voice

that once seemed clear

and now is completely forgotten.

The poet battles his way out from an emotional highway,

with drastic turns,

endless yellow lights, highlighted speed limits,

altering what once was

a smooth and unstoppable drive.

The acts dissipate between thoughts that put in question

what started with inspiration.

The poet has no map and no guidelines.

The mind travels deep down,

searching for the unknown.

It might be even possible

that nothing would come back at all as the written word,

maybe the emotion does not get exposed and all becomes

a lying fact

waiting to be broken and scrutinized.

Truth happens by accident.

Our illusory world tricks us in thinking we did find meaning,

but life does not care

at all.

The poet acts, similar to pieces of paper, are there,

in plain sight,

waiting to be judge for their content,

even when there may be,

in blank pages,

nothing to tell…

Поет поводиться так, ніби не присутності,

розум рухається вперед і назад,

намагаючись відрізнити простоту.

Немає огляду назад чи перевірки,

значення, яке не запам’ятовується:

немає планів щодо композиції.

Граматика губиться в долині.

Аналіз гине;

шукають лише правду.

Але що насправді є істиною?

Це неможливо визначити.

Більшість дій поета йдуть поруч із словами любов, свобода, смуток,

меланхолія і самосвідомість;

в той час як інші

важко знайти голос

це колись здавалося зрозумілим

а тепер цілком забуто.

Поет вибирається з емоційної дороги,

з різкими поворотами,

нескінченні жовті вогні, виділені обмеження швидкості,

змінюючи те, що було колись

плавний і незупинний рух.

Дії розсіюються між думками, які ставлять під сумнів

що почалося з натхнення.

У поета немає ні карти, ні вказівок.

Розум подорожує в глибину,

пошук невідомого.

Можливо, це навіть можливо

що ніщо не повернеться як написане слово,

можливо, емоція не виявляється і все стає

брехливий факт

чекають, щоб їх зламали та розглянули.

Правда трапляється випадково.

Наш ілюзорний світ обманює нас, думаючи, що ми знайшли сенс,

але життя байдуже

зовсім.

Дії поета, схожі на папірці, є,

на очах,

чекають, щоб бути судити їх вміст,

навіть коли може бути,

на порожніх сторінках,

нічого розповісти…