Arbete - Petter

Arbete ger bröd så jag svettas för en orsak

En klok insikt och livet känns solklart

Liksom bäckarna flödar till floder

Floder till havet, vi bygger utav dem

Erfarenhet, ja jag tror jag har dem

Uppväxt i staden så jag är hygglig med garden

Man lär sig att leva efter sin egen miljö

Blir robust och hård när allting faller som snö

Det här är vardagsmat, kanske en värdslig sak

Men det skrämmer mig ibland för jag har en bitter smak

Ingen dör före sin tid, det har ödet bestämt

Aldrig trott på nån Gud men får känslor i advent

Livet är paniken i en brinnande teater

Och jag brinner inombords och min hjärna är en krater

Och färgen från min omgivning den finns därinpå

Så likt betongen är grå blir mina känslor blå

För jag lämnar allt det där

Så långt som det bär, fast i min värld

För jag hamnar alltid där

Så långt som det bär, fast i min värld

Och dom minns jag, frågorna dom finns här

Dagarna går jag dealar ständigt med min dumhet

Vill göra rätt på nåt sätt och få det rumsrent

Men felstegen finns där, har gjort dem till tusen

När bjälkarna ruttnar, faller hela huset

Svårt att formulera varför jag lever så här

Drömmer om att resa, om att få se vår värld

Innan den försvinner för gott, för det är nåt jag förstått

Att inget är för evigt under människans brott

Jag kastar olja på paletten för att måla mitt liv

Det blir en dåre på driv som alltid snålar med tid

Min spontanitet liknas närmast vid en blomma

Där nätterna blir långa, har svårt att somna

Och vardagen är grå, ett mönster man vill bryta

Daglig basis det handlar om att flyta

Och drömmarna de kvävs men de finns i perferin

Som energi och bensin, ett depressionsvaccin

För jag lämnar allt det där

Så långt som det bär, fast i min värld

För jag hamnar alltid där

Så långt som det bär, fast i min värld

Och dom minns jag, frågorna dom finns här

Har vart i lejonets kula, stått där vid grinden

Klättrat för högt, har fått känna på svindeln

Aldrig tittat ned, men blickat upp mot himlen

Berusat mig själv för att flippa mina sinnen

Sen vaknat upp till något sobert tillstånd

Kan inte rubba på tiden för den har sin gång

Alla klavertramp, klart jag minns dem

Folk som jag sårat genom åren är det synd om

Vi faller isär, det har man lärt sig genom åren

Skriker och svär, hinner knappt läka såren

Det börjar med en bagatell som slutar i hell

Slutar i en lägenhet där jag somnar helt själv

Робота дає хліб, тож я потію не дарма

Мудре розуміння і життя зрозуміле

Як потоки, що впадають у річки

Річки до моря, ми з них будуємо

Досвід, так, я думаю, що у мене є

Я виріс у місті, тому добре поводжуся з садом

Ви навчитеся жити у власному оточенні

Стає міцним і твердим, коли все падає, як сніг

Це повсякденна їжа, можливо, якась річ

Але це мене іноді лякає, бо у мене гіркий смак

Ніхто не вмирає передчасно, вирішила доля

Ніколи не вірив ні в кого Бога, але відчуває почуття в Адвенті

Життя — це паніка палаючого театру

А я горю всередині, а мій мозок — кратер

І колір з мого оточення він там

Наскільки бетон сірий, мої почуття синіють

Тому що я залишаю все це

Наскільки це йде, застряг у моєму світі

Тому що я завжди там опиняюся

Наскільки це йде, застряг у моєму світі

І я пам’ятаю їх, питання, які вони тут

Дні, в які я ходжу, постійно стикаються зі своєю дурістю

Хочете якось зробити правильні речі і очистити приміщення

Але помилки є, їх зробили тисяча

Коли балки гниють, вся хата падає

Важко сформулювати, чому я так живу

Мрію подорожувати, побачити наш світ

Перш ніж він зникне назавжди, тому що це те, що я розумію

Що ніщо не вічне під людським злочином

Я наливаю олію на палітру, щоб намалювати своє життя

Він стає дурнем на диску, що завжди економить час

Моя безпосередність майже як квітка

Там, де ночі довгі, важко заснути

А будні сірі, візерунок, який хочеться зламати

Щодня мова йде про плаваючі

І мрії вони задихають, але вони в перферині

Як енергія та бензин, вакцина від депресії

Тому що я залишаю все це

Наскільки це йде, застряг у моєму світі

Тому що я завжди там опиняюся

Наскільки це йде, застряг у моєму світі

І я пам’ятаю їх, питання, які вони тут

Потрапив у левову кулю, стоїть біля воріт

Піднявся занадто високо, відчув запаморочення

Ніколи не дивився вниз, а дивився на небо

Напився, щоб збентежити свої почуття

Потім прокинувся до якогось тверезого стану

Не можна турбувати час, тому що він має свій шлях

Усі фортепіанні батути, звісно, ​​я їх пам’ятаю

Соромно, що люди, яких я кривдив протягом багатьох років

Ми розпадаємось, ми навчилися цьому роками

Кричить і лається, ледве встигає загоїти рани

Все починається з дрібниці, яка закінчується пеклом

Закінчується в квартирі, де я засинаю сам