Carapace de fantasme vide - Pénitence Onirique

Labyrinthe d’arbres mornes

Firmament vide et coeur asséché

Litières aux cendres de morts

Sous les pas vifs de loups décédés

Je suis ici sans remords

Mon âme est partie, le coeur est vidé

Mais la peur a conquit mon corps

Contrée aride et mânes aliénées

Litanie pour coquilles desséchées

Triton et accords décimés.

Ambiance glaciale et possédée.

Silhouette massive et forte

Etoffe de charbon aux bords effrités

Visage aux reflets amorphes

Aspect de mercure, aura étouffée

Elle me tend un masque aux bords

sans limites ni vraiment dessinés

Je le mets, je tombe alors

Dans un puits de pleures et d'âmes perturbées

Maelström de corps étirés

A la palette chromatique délaissée

La chute enfin s’est arrêtée.

Et la Lune éprouve mon corps

Ce regard mystique pénètre mes pores

Images intenses qui éveillent mon sort

Et je pleure toutes mes larmes et encore.

Des peines arides, des souvenirs plus forts

Une Pénitence Onirique qui s’impose alors.

Une" Carapace de fantasme vide «rassasié des souvenirs oubliés

j’aurai voulu pouvoir vivre

une vie pleine sans coeur atrophié

dans les méandres d’une fin de vie

j’aurais réveillé mon humanité

Dans ces limbes aux nombreuses sibylles

Emplis du penseur ensoleillé.

Лабіринт похмурих дерев

Порожня твердь і засохле серце

Підстилки мертвого попелу

Під жвавими слідами мертвих вовків

Я тут без докорів сумління

Моя душа пішла, серце пусте

Але страх переміг моє тіло

Посушлива земля і відчужені привиди

Літанія до сухих раковин

Тритон і децимовані акорди.

Крижаний і одержимий настрій.

Масивний і міцний силует

Вугільна тканина з подрібненими краями

Обличчя з аморфними відблисками

Аспект Меркурія, придушена аура

Вона дає мені маску з краями

без обмежень або дійсно намальовано

Одягаю, потім падаю

У криниці сліз і неспокійних душ

Вир розтягнутих тіл

До занедбаної хроматичної палітри

Нарешті падіння припинилося.

І місяць випробовує моє тіло

Цей містичний погляд проникає в мої пори

Інтенсивні образи, які пробуджують моє чари

І я плачу всі свої сльози знову і знову.

Сухі печалі, сильніші спогади

Соноподібна покаяння, яке потім накладається.

«Порожня оболонка фантазії», насичена забутими спогадами

Я хотів би жити

повноцінне життя без атрофованого серця

в меандрах кінця життя

Я б розбудив свою людяність

У цьому підвішенні з безліччю сивіл

Наповнений сонячним мислителем.