Sonnets 44 and 45 - Paul Kelly

If the dull substance of my flesh were thought,

Injurious distance should not stop my way;

For then despite of space I would be brought,

From limits far remote where thou dost stay.

No matter then although my foot did stand

Upon the farthest earth removed from thee;

For nimble thought can jump both sea and land

As soon as think the place where he would be.

But ah!

thought kills me that I am not thought,

To leap large lengths of miles when thou art gone,

But that so much of earth and water wrought

I must attend time’s leisure with my moan,

Receiving nought by elements so slow

But heavy tears, badges of either’s woe.

The other two, slight air and purging fire,

Are both with thee, wherever I abide;

The first my thought, the other my desire,

These present-absent with swift motion slide.

For when these quicker elements are gone

In tender embassy of love to thee,

My life, being made of four, with two alone

Sinks down to death, oppress’d with melancholy;

Until life’s composition be recured

By those swift messengers return’d from thee,

Who even but now come back again, assured

Of thy fair health, recounting it to me:

This told, I joy;

but then no longer glad,

I send them back again and straight grow sad.

Якби думали про тупій субстанцію мого тіла,

Травмована дистанція не повинна зупиняти мій шлях;

Бо тоді, незважаючи на місце, мене привезли б,

З далеких меж, де ти перебуваєш.

Неважливо, хоча моя нога стояла

На найдальшій від тебе землі;

За спритну думку може стрибати і море, і землю

Як тільки подумайте, де він був би.

Але ах!

думка вбиває мене, що я не думаю,

Щоб стрибати на великі милі, коли тебе немає,

Але стільки землі й води витворили

Я мушу відвідувати дозвілля зі своїм стогоном,

Отримання елементами так повільно

Але важкі сльози, значки горя того й іншого.

Два інших, легке повітря та продувний вогонь,

Обоє з тобою, де б я не був;

Перша моя думка, друга моє бажання,

Ці присутні-відсутні з швидким рухом ковзання.

Бо коли ці швидші елементи зникнуть

У ніжному посольстві любові до тебе,

Моє життя, яке складається з чотирьох, лише з двох

Тоне до смерті, пригнічений меланхолією;

Поки не буде відновлено склад життя

Цим швидкими посланцями, які повернулися від тебе,

Хто хоч зараз повернуться знову, запевняють

Про твоє здоров'я, переказуючи це мені:

Це сказав, я радість;

але потім уже не радію,

Я знову відсилаю їх, і я сумую.