Sonnet 60 - Paul Kelly

Like as the waves make towards the pebbled shore,

So do our minutes hasten to their end;

Each changing place with that which goes before,

In sequent toil all forwards do contend.

Nativity, once in the main of light,

Crawls to maturity, wherewith being crown’d,

Crooked eclipses 'gainst his glory fight,

And Time, that gave, doth now his gift confound.

Time doth transfix the flourish set on youth,

And delves the parallels in beauty’s brow,

Feeds on the rarities of nature’s truth,

And nothing stands but for his scythe to mow.

And yet to times in hope my verse shall stand,

Praising thy worth, despite his cruel hand.

Ніби хвилі наближаються до галькового берега,

Тож наші хвилини поспішають до кінця;

Кожне місце змінюється тим, що йде раніше,

У наступній роботі всі форварди змагаються.

Різдво, колись у головному світлі,

Повзає до зрілості, завдяки чому вінчається,

Криві затемнення здобули свою славу в боротьбі,

І час, що дав, тепер його дар збиває з пантелику.

Час переповнює розквіт молодості,

І проводить паралелі в чолі краси,

Живиться рідкістю природної правди,

І ніщо не стоїть, як його коса косити.

І все-таки раз у надії, що мій вірш залишиться в силі,

Вихваляючи твою цінність, незважаючи на його жорстоку руку.