Lost - Over It

Wink of an eye left me burned for center of the universe.

I can’t face the sun.

I can’t face the sun.

So here I lie, the sands of time make my bed and wake

me up so I can start again.

Until I start again…

Bad luck pulled me down, Down from the highest cloud.

Bad luck pulled me down, Down from the highest cloud.

I lost the only way back.

It hurts to get back up again and take a look at all

these friends that I’ve inherited.

It must be weird for them,

when love is torn and words are war and whispers call to us

of curses and conscience torn apart.

Here comes the hardest part.

Bad luck pulled me down, Down from the highest cloud.

Bad luck pulled me down, Down with a secret hiding out,

Dying to scream it out.

Dying to meet us all right now,

Dying to scream it out, oh yea.

I’m not lost anymore.

I’m not lost anymore.

Found this good sense of hope.

Two feet and a heartbeat, that’s all.

Підморгнув оком, я загорівся центром всесвіту.

Я не можу дивитися на сонце.

Я не можу дивитися на сонце.

Тож я лежу, піски часу застилають моє ліжко й прокидаюся

мене підняти і можу почати знову.

Поки не почну знову…

Неща тягнула мене вниз, З найвищої хмари.

Неща тягнула мене вниз, З найвищої хмари.

Я втратив єдиний шлях назад.

Боляче вставати знову і переглянути взагалі

ці друзі, яких я отримав у спадок.

Для них це має бути дивним,

коли любов розривається, а слова – війна, а шепіт кличе нас

прокльонів і розірваного сумління.

Тут настає найважча частина.

Неща тягнула мене вниз, З найвищої хмари.

Нещастя потягло мене вниз, Вниз таємницю, що ховається,

Вмираю від бажання кричати.

Вмираю від бажання зустрітися з нами зараз,

Вмираю від бажання кричати, о, так.

Я більше не втрачений.

Я більше не втрачений.

Я знайшов це добре почуття надії.

Два фути і серцебиття, і все.