The Amber Light - Ouroboros

The charred wood now stirs, somewhere truly lost.

white haze to blur the years.

The amber light, torturous writhe.

Unconsciously enslaved and wrought, to the end.

Siren by the drying brook, weak from this emptiness

that you feel, are you not just a dream?

Murder by the temple road, split from this existence,

that you feared.

This world will never be… clean.

Forlorn.

Bittered, nevermore these words.

Plagued by a chain of violent memories.

Miles of winding orchard, weaving the ruins wide,

ceaselessly aflame and burning white.

This weight…

All, forlorn…

Serotinal…

I was prodigious…

Strength, despite the cold asunder.

Waste, in spite of life, you sacrifice.

Winds, invite the dusty slumber

Time, relentlessly you destroy.

A curse befalls dusk, somewhere truly lost.

Unconsciously a slave to thought, in the end.

Raging cataclysm, from the abysmal depths

of the mind, escape the rising tide.

Mist so unrelenting, under the jaded moon

Glowing through, a gift of amber bloom.

This wait…

Withered, nevermore this path.

All of my peace has faded into dawn.

Buried in the orchard, scalded of deception,

paralysed and silent as the grave.

This weight…

All, forlorn…

Обвуглене дерево зараз ворушиться, десь справді втрачене.

білий серпанок, щоб розмити роки.

Бурштин легкий, мучиво корчиться.

Несвідомо поневолений і викований, до кінця.

Сирена біля висихаючого струмка, слабка від цієї порожнечі

що ти відчуваєш, хіба ти не просто мрія?

Вбивство на храмовій дорозі, відокремлене від цього існування,

чого ти боявся.

Цей світ ніколи не буде... чистим.

Занедбаний.

Гірко, ніколи більше цих слів.

Охоплений ланцюжком жорстоких спогадів.

Милі звивистого фруктового саду, плетуть руїни вшир,

безперервно палаючий і палаючий білий.

Ця вага…

Всі, убогі…

Серотинальний…

Я був чудовий…

Сила, незважаючи на холод на частини.

Відходи, незважаючи на життя, ви жертвуєте.

Вітри, кличуть в курний сон

Час, ти невпинно руйнуєш.

Прокляття спіткає сутінки, десь справді втрачено.

Зрештою, несвідомо раб думки.

Розлючений катаклізм, із безодні

розуму, уникнути наростаючого припливу.

Туман такий невблаганний під виснаженим місяцем

Світиться наскрізь, дарунок бурштинового цвіту.

Це чекати…

Засохлий, ніколи не цей шлях.

Весь мій спокій зник на світанку.

Похований у фруктовому саду, ошпарений обманом,

паралізований і мовчазний, як могила.

Ця вага…

Всі, убогі…