A Paixão é às Vezes, O Amor é Todos Os Dias - Orelha Negra, Capicua

O mundo é cheio de pessoas e os dias cheios de infinitos

Mas tão ínfimas as possibilidades de nascer um mito

E para fazer por isso

Podemos tentar tornar o dia do outro mais bonito

Ele escolheu começar no dia dos namorados

Uma rosa e um recado confiando no acaso

Mas ela não respondia e algum tempo passado

Na falta de um mais-que-tudo o compromisso foi selado

Com o mundo e se no fundo o amor é quotidiano

Faz sentido que o altar seja o metropolitano

Todos os dias do ano na última carruagem

Devoto na oferenda uma flor e uma mensagem

Escrevia como para ela

Em vida paralela e vinha de Santa Apolónia sentado à janela

E quando trocava no Marquês para a linha amarela

Já trazia uma flor a menos na lapela

E lá estava o seu bilhete pendurado

No sinal de alarme como combinado

Para lembrar a quem passava que o amor é inesperado

E que, como o perigo, pode estar em todo o lado

O destino do vagão era o coração

Amadora ou a que ama era a direcção da circulação

E cada dia era comprido com dedicação

A rotina que fazia da sua vida uma missão

E como retribuição ele recebeu respostas

À caixa de correio chegaram muitas propostas

Mulheres dispostas a tudo

Lisboetas ou do mundo mas que no vagão do fundo sonhavam com futuro inspiradas

no romance

Sem chance

Ele só queria uma e esta não estava ao alcance

365 dias depois

Depois de 365 poemas e flores

Chegada ao fim da promessa e despedida

Era a última tulipa, a última missiva

No sinal de alarme na tarde de S. Valentim leu-se

«a paixão é o início, o amor é o fim»

E já sem nenhuma esperança que ela lhe respondesse

Tingiu de algumas lágrimas esse último bilhete

Foi de coração cinzento que na manhã seguinte

Tudo foi surpreendente mal saiu do número 20

Havia flores e frases espalhadas pelas ruas

Nos postes, nos semáforos, nos carros, nas gruas

Palavras nas paredes, pétalas por todo o lado

Poemas e papoilas e RAP a passar na rádio

Ele ia embasbacado no caminho da estação

Que passou a primavera com as flores no corrimão

E até na bilheteira se davam outros bilhetes

De admiradores secretos do metro nos seus «flirts»

Ele foi descendo a escada na entrada da carruagem

Penduradas no alarme: uma flor e uma mensagem

Pela primeira ele era o destinatário

Era o 15 de fevereiro, o seu aniversário

Cheirou a rosa vermelha enquanto abria a carta

«a paixão é uma janela o amor é uma porta «E ao lado estava uma entreaberta

E no recado era conhecida a letra

Espreitou para a cabina e era ela!

No lugar do maquinista à sua espera!

E ali debaixo da terra com o beijo de cinema disse

«a paixão é uma flor, o amor é um poema»

E ali debaixo da terra com o beijo de cinema disse

«a paixão é uma flor, o amor é um poema»

Em Lisboa, esta manhã, já partiu, na última carruagem da linha azul já partiu.

Mais uma flor, mais uma frase, já partiu o amor

Світ сповнений людей, а дні сповнені нескінченності

Але настільки малі можливості народженого міфу

І для цього

Ми можемо спробувати зробити день іншого кращим

Він вирішив почати в День Святого Валентина

Троянда і повідомлення довіри шанс

Але вона не відповіла і пройшов деякий час

Через відсутність одного більше, зобов’язання було скріплено

Зі світом і глибоко любов – це щодня

Цілком зрозуміло, що вівтар – це митрополит

Кожен день року в останньому вагоні

Відданий у пропонуванні квітки та повідомлення

Я написав їй

Паралельно життя і лоза з Санта-Аполонії сидять біля вікна

І при переході Marquês на жовту лінію

У мене в лацкані вже було на одну квітку менше

І там висіла твоя записка

Сигнал тривоги згідно з домовленістю

Щоб нагадати перехожим, що любов несподівана

І як небезпека, вона може бути скрізь

Пунктом призначення вагона було серце

Амадора, або той, хто любить, був напрямком поширення

І кожен день був довгим із відданістю

Рутина, яка перетворила його життя на місію

І у відплату отримав відповіді

На поштову скриньку надійшло багато пропозицій

Жінки, які готові на все

Люди з Лісабона чи з світу, але які мріяли про майбутнє, натхнене

в романі

У жодному разі

Він просто хотів одного, і він був недоступний

Через 365 днів

Після 365 віршів і квітів

Прибуття в кінці обіцянки та прощання

Це був останній тюльпан, останнє послання

За сигналом тривоги вдень Святого Валентина його прочитали

«пристрасть - початок, любов - кінець»

І без жодної надії, що вона йому відповість

Ця остання нота пофарбована сльозами

Наступного ранку на серці було сіре

Все дивувало ледве з числа 20

На вулицях були розкидані квіти та фрази

На стовпах, на світлофорах, на автомобілях, на кранах

Слова на стінах, всюди пелюстки

Вірші та маки та реп на радіо

Він був вражений по дорозі на вокзал

Хто провів весну з квітами на поручні

І навіть у касах були інші квитки

З таємних шанувальників метра у своїх «фліртах»

Він спустився по сходах біля входу до карети

Висить на будильник: квітка і повідомлення

Вперше він став одержувачем

Це було 15 лютого, його день народження

Відкриваючи листа, відчув запах червоної троянди

«Пристрасть вікно кохання це двері «А поруч було напіввідчинене

І у повідомленні лист був відомий

Він зазирнув у кабіну, і це була вона!

На місці машиніста чекає вас!

І там під землею з кінематографічним поцілунком сказав

«Пристрасть – це квітка, любов – це вірш»

І там під землею з кінематографічним поцілунком сказав

«Пристрасть – це квітка, любов – це вірш»

У Лісабон сьогодні вранці він уже виїхав, в останньому вагоні блакитної лінії він уже виїхав.

Ще одна квітка, ще одне речення, вже пішла любов