Выворотень - Ордалион

В чаще лесной одиноко дичает

Дуба скелет со времён изначальных…

Спускается ночь — Луна небо венчает,

И треск древесины пугает молчанье…

И дерево душу свою источает.

Вот Выворотень из ствола проявился.

От мрака ночного он жизнь получает.

Раскрыв зев гнилой, лунным светом напился…

В костлявых руках упокоится жизнь.

Выворотень — миф магической чащи…

Тихо обходит владенья свои,

Душу как дань в мир далекий утащит…

Вечная тварь, сколько тысяч уж раз

Демона Тьма из ствола изблевала.

Призрачный блеск всевидящих глаз.

Снова идёт он за жертвой кровавой…

Человек или зверь, заплутавший в лесу,

К Выворотню попадает в объятья…

В лапах паучьих в полночном часу

Смерть ты отыщешь, напрасны заклятья…

Ближе к утру убирается он,

В пальцах костлявых душа чья-то бьётся.

Дуб примет тварь, словно дьявольский трон,

Но в полночь за кровью он снова вернётся!!!

Найчастіше лісовий самотньо дичає

Дуба скелет з часів початкових…

Спускається ніч - Місяць небо вінчає,

І тріск деревини лякає мовчання.

І дерево душу свою випромінює.

От Виворотень зі стовбура проявився.

Від темряви нічного він життя отримує.

Розкривши зів гнилої, місячним світлом напився.

У кістлявих руках упокоїться життя.

Виворотень - міф магічної хащі ...

Тихо обходить володіння свої,

Душу як данина в світ далекий потягне...

Вічна тварюка, скільки тисяч вже разів

Демона Темрява зі стовбура виблискувала.

Примарний блиск очей.

Знову йде він за жертвою кривавою.

Людина або звір, що заплутав у лісі,

До Виворотню потрапляє в обійми…

У лапах павучих у півночі

Смерть ти відшукаєш, марні закляття…

Ближче до ранку забирається він,

У пальцях кістлявих душа чиясь б'ється.

Дуб прийме тварюка, немов диявольський трон,

Але півночі за кров'ю він знов повернеться!!!