The Misfit - Oneida

I banked the plane into the clouds the tundra’s static surface

Drops beneath the spinning wheels of matter and of purpose

The Misfit’s empty presence drags me to the earth and matter

The sun stops my waking dream

Much sadder, much sadder, much sadder

Alone among assembled souls it’s later in the evening

Back on land and holding fast to poisons and their seasons

He interlaced his fingers round my spine, between my ribs

Now I know that people die by telling themselves fibs

Climb inside the cockpit and he’s hanging on the wing

I look away, he slides inside, I sing I sing I sing

Floating in the air, my body’s still chained to my bed

I wander through the walls;

I wonder if I’m dead

Down below I see my shadow slide across the lake

His hand is on my shoulder, squeeze until, squeeze until it breaks

Я наклонив літак у хмари на статичній поверхні тундри

Падає під крутяться матерії та цілі

Порожня присутність Misfit тягне мене до землі й матерії

Сонце зупиняє мій сон наяву

Набагато сумніше, набагато сумніше, набагато сумніше

На самоті серед зібраних душ пізно ввечері

Повернувшись на сушу, міцно тримаючись за отрути та їх пори року

Він переплітав пальці навколо мого хребта, між моїми ребрами

Тепер я знаю, що люди вмирають, кажучи собі надумаки

Заберіть в кабіну, і він висить на крилі

Я відводжу погляд, він ковзає всередину, я співаю я співаю я співаю

Парячи в повітрі, моє тіло все ще прикуто до ліжка

Я блукаю по стінах;

Цікаво, чи я мертвий

Внизу я бачу, як моя тінь ковзає по озеру

Його рука на мому плечі, стискати, доки не зламається