Denial - Omit

The abode of the dearest

In the dark I visit still

From fields and hamlet streets

Echoes become vivid dreams

I pretend to run with them

Without pain as I did then

Immerse myself in memory

The nepenthe of the former me

I mourn its silent passing

I long for its precious time

Every one subliminal line

Undying beauty of faded life

Обитель найдорожчих

У темряві я досі відвідую

З полів і хутірських вулиць

Відлуння стають яскравими снами

Я роблю вигляд, що бігаю з ними

Без болю, як у мене тоді

Пориньте в пам’ять

Непенте колишнього мене

Я оплакую його тихе проходження

Я сумую за його дорогоцінним часом

Кожна підсвідома лінія

Невмираюча краса зів’ялого життя