Silent/Transparent - Oceansize

As effortless as all you know, as inactive as a charm.

This vessels

lowly stowaway is armed.

Let the credits rave, let the critics roll as the

groom runs down the aisle.

In a hail of bullets I just throw a towel and

write the bride out a second life, a second hand, a view of space with an elephant obstructing it.

I’m splashing greys where once was glowing

white — I hit the pavement in the sunlight.

I would beg the kids to just

come outside and play, but I’d take the ball away.

What is a sorry state

when you can’t believe your eyes you’ll gladly take as second prize.

There are prophecies you’ll only prophesize over niceties and gin but

now you’re asking I don’t know where to begin.

All the critics rave as the credits roll, they kept us wet behind the ears so we’ll be speaking in hushed tones for fifty years.

Take this heart and wear it on the outside.

And as the rain comes down like a ticker tape parade the tears slow and

dissipate.

As the blood and sweat you’ve invested evaporates you’ll have

tried but you won’t make it pay…

Sign this and file it under dumbstruck envy that’ll strike you down

Sightless — the comfort in the danger enticing… I join the queue

Mindlessly I made her my likeness — scattered and absolute

Silent and transparent — the one who holds the candle to the glow of you.

Невимушено, як ви знаєте, неактивне, як чари.

Це судини

безбілетний пасажир озброєний.

Нехай заслуговують титри, нехай критики підійдуть

наречений біжить по проходу.

У град куль я просто кидаю рушник і

напишіть нареченій друге життя, секонд-хенд, вид космосу зі слоном, що заважає йому.

Я розбризкую сіре місце, де колись світилося

білий — Я вдарився об тротуар на сонячному світлі.

Я б просила дітей просто

виходь на вулицю і грай, але я б забрав м’яч.

Що таке вибачний стан

коли ви не можете повірити своїм очам, ви з радістю візьмете другий приз.

Є пророцтва, які ви пророкуєте лише на дрібниці та джині, але

тепер ви питаєте, я не знаю, з чого почати.

Усі критики в захваті, коли з’являються титри, вони тримали нас за вухами, тому ми будемо говорити тихими тонами протягом п’ятдесяти років.

Візьміть це серце і носіть його на зовнішньому місці.

І коли дощ падає, як стрічка, сльози сповільнюються

розсіюватися.

Оскільки кров і піт, які ви вкладали, випаровуються, ви отримаєте

спробував, але не окупишся…

Підпишіть це та подайте під приглушену заздрість, яка вас вразить

Невидимий — комфорт у небезпеці манить… Я стаю в черзі

Бездумно я зробив її своєю подобою — розсіяною та абсолютною

Тихий і прозорий — той, хто тримає свічку до твоєго сяйва.