Милая - Невидь

Милая, колодец твой бездонен.

Томимый жаждой, в бездну заглянув,

Я стану навсегда безудержно свободен —

Во сне живущий, а на яву — уснув…

Рассвет белёсый, или закат румяный…

Зима, весна, осенних дней пожар —

Хожу я по земле улыбчивый и пьяный,

Всех журавлей небесных в кулаке зажав!

Не любят и клянут свободных и счастливых,

Богатых радостью и молодых душой.

Грызёт и мучает зубастая обида —

Кто сам себя искал, но в жизни не нашёл…

Я сплю и слышу голос твой певучий —

Лекарство нежных слов у сердца навсегда.

Ни что с тобою нас, поверь мне, не разлучит!

Подарен долгий век, счастливые года…

Мила, колодязь твій бездонний.

Стомлений спражею, в безодню зазирнувши,

Я стану назавжди нестримно вільний

У сні живий, а на яву — заснув…

Світанок білястий, або захід сонця рум'яний.

Зима, весна, осінніх днів пожежа

Ходжу я по землі усміхнений і п'яний,

Усіх журавлів небесних у кулаку затиснувши!

Не люблять і клянуть вільних і щасливих,

Багатих радістю і молодих душею.

Гризе і мучить зубаста образа —

Хто сам себе шукав, але в житті не знайшов…

Я сплю і чую голос твій співучий —

Ліки ніжних слів у серця назавжди.

Ніщо з тобою нас, повір мені, не розлучить!

Подаровано довге століття, щасливі роки.