Conhaque - Nerve

«- Sabe que o público gosta muito de si, que o adora.»

«- Tá bem mas porque também não compreende a gente

Porque as letras agora, o público, as letras que se cantam, não, não interessa

Não interessa porque não sabem apreciar o trabalho do poeta

Até dizem: „Hey, isto é tão grande“.

Eu oiço „Uma letra tão grande“.»

Por esta altura é, ou devia ser, já sabido

Que não estou mesmo a tentar ser construtivo ou educativo com isto

Enquanto artista, hesitações criativas prendem-se, antes de mais,

com o tamanho do meu… ego

A título de exemplo:

Será que hoje devo encarnar um complexado de orgulho ferido ou um megalomaníaco

de nariz endeusado?

Talvez ambos, em aleatórios intervalos intercalados e pontuais espasmos de

escrita furiosa:

Asco, asno, gosma

Raios partam esta filha da procrastinação que me atormenta

Pego numa caneta e descarrego os nervos nesta que me parece ser a mais eficaz

forma de violência

Concedo existência a quase bonitas frases, admita-se

Eu, um nada.

Um nadinha narcisista de imaginação fértil e vincados ideais

niilistas

Se estas paredes falassem, eu não precisaria de visitas

Um dia concretizar-se-á o meu plano

E os teus netos hão-de gabar-se por seres meu contemporâneo

Não ligues, sofro ataques espontâneos de sucesso efémero

Que plantam ideias de glória megalómana no meu cérebro

A sério, eu tento não pensar nisso, mas

Confesso que às vezes não consigo disfarçar a ligeira sensação de que existem

por aí lunáticos que me impingem às pessoas e explicam porque é que eu sou o

máximo

Explica-me

Conhaque

Eu estou a gastar a tenra idade, numa de ver passar as horas até bater à porta

a minha

Eu olho para a minha dignidade, numa de: tu és uma pêga encantadora

Eu levava-te daqui para fora, mas tu adoras essa vida

Resta-me somente lamentar não poder ir só levitando

Em vez de ter de rastejar por velhas ruas de desniveladas linhas tais

Que nem os mais espampanantes pimpões, ilustres sabichões, escapam ao tropeção

na calçada

Tem tão mais graça a desgraça de um nobre, mui nobre senhor, numa cena de

humilhação na praça

Momentânea aproximação a nós:

A merda, merdita, a escória desonrada, estropiada escumalha

Acendo o próximo cigarro com a ponta deste cigarro

E o seguinte com a ponta do próximo

Se tudo correr como planeado, depois disso estou sedado

O suficiente para voltar para o ócio

Eu sou o ópio em Pessoa

Isto aqui é fixe e não fatela.

Compensa o mal que diz pelo bem que soa

Tão bem que soa.

Eu e todos, quem destoa?

Sei que estou a morder o isco mas chego à tona vitorioso, como um peixe que voa

A sério, eu ando a desperdiçar papéis de boa qualidade quando devia era estar a

escrever na carne aquilo que eu sei de coisas

Oiçam só o Verne que existe em Nerve, o verme do verbo, mero servo

Corvo no meu ombro diz-me: «escreve»

Por detrás da expressão facial drunfada, demência ferve

«Ouve, este gajo deve…» (Quê?) «…perder noites nesta merda.»

Achas que transparece?

Esplêndido

— Nerve, andas a fazer muitos filmes e a sair pouco

Eu sei que ela te deixou mas, ouve, na vida, não é tudo gajas

— A cabra cravou memórias nestas paredes

Não sei se morro ou mudo de casa

«- Ви знаєте, що публіка вас дуже любить, що вона вас обожнює».

«- Добре, але тому що ви нас теж не розумієте

Тому що тексти зараз, глядачі, тексти, які співають, ні, це не має значення

Це не має значення, бо вони не вміють цінувати творчість поета

Вони навіть кажуть: «Гей, це таке велике».

Я чую «Така велика літера».»

На даний момент це вже відомо або має бути відомо

Що я насправді не намагаюся бути конструктивним чи освітнім з цим

Як художника, творчі вагання – це, перш за все,

з розміром мого... его

Наприклад:

Чи варто мені сьогодні втілювати комплекс пораненої гордості чи манія величія

з обожненим носом?

Можливо, і те, і інше, через випадкові перемежовані інтервали і випадкові судоми

люте писання:

відраза, осел, слиз

Проклятий цю дочку зволікання, яке мене мучить

Беру ручку і розряджаю нерви в цьому, який мені здається найефективнішим

форма насильства

Я дарую існування майже красивих фраз, зізнайтеся

Я, ніщо.

Нарцисичний шматочок плідної уяви та сильних ідеалів

нігілісти

Якби ці стіни могли говорити, мені б не знадобилися відвідувати

Одного дня мій план здійсниться

А твої онуки будуть хвалитися, що вони мої сучасники

Не хвилюйтеся, я терплю спонтанні напади ефемерного успіху

Хто закладає в мій мозок ідеї манії величі

Серйозно, я намагаюся не думати про це, але

Зізнаюся, іноді я не можу приховати легкого відчуття, яке є

божевільні, які нав’язують мені людей і пояснюють, чому я такий

максимум

Поясни мені

Бренді

Я витрачаю свій юний вік на чергування, щоб проводити години, поки я не постукаю у двері

Шахта

Я дивлюся на свою гідність в одному з: ти чарівна кицька

Я б забрав тебе звідси, але ти любиш це життя

Мені залишається тільки пошкодувати, що не зміг просто левітувати

Замість того, щоб повзати старими вулицями з нерівними лініями, наприклад

Щоб навіть найяскравіші сутенери, прославлені всезнайки, не уникли спотикання

на тротуарі

Наскільки веселішим є ганьба благородного, дуже благородного лорда в сцені

приниження на площі

Миттєвий підхід до нас:

Лайно, лайно, зганьблений покидьок, покалічений покидьок

Я запалюю наступну сигарету кінчиком цієї сигарети

І наступний із підказкою наступного

Якщо все піде, як планувалося, після цього мені припишуть наркотичні засоби

Досить повернутися до неробства

Я – опіум особисто

Це круто і не нудно.

Він компенсує погане, про що він говорить, за те, що звучить добре

Так добре звучить.

Я і всі інші, хто відрізняється?

Я знаю, що клюю приманку, але виходжу переможцем, як летюча риба

Серйозно, я витрачаю доброякісні папери, коли мав бути

написати в плоті, що я знаю про речі

Просто послухайте Verne, який існує в Nerve, хробаку дієслова, просто слуга

Ворона на плечі мені каже: «пиши»

За невиразним виразом обличчя кипить деменція

«Слухай, цей хлопець повинен…» (Що?) «...тратити ночі на це лайно».

Як ви думаєте, це показує?

Чудово

— Нерв, ти багато знімався в кіно і мало виходив

Я знаю, що вона пішла від тебе, але, послухай, в житті це не все дівчата

— Коза вирізала спогади на цих стінах

Я не знаю, чи помру я, чи переїду з дому