A Voz Do Violão - Nelson Gonçalves

Não queiras, meu amor, saber da mágoa

Que sinto quando a relembrar-te estou

Atestam-te os meus olhos rasos d água

A dor que a tua ausência me causou

Saudades infinitas me devoram

Lembranças do teu vulto que nem sei

Meus olhos incessantemente choram

As horas de prazer que já gozei

Porém neste abandono interminável

No espinho de tão negra solidão

Eu tenho um companheiro inseparável

Na voz do meu plangente violão

Deixaste-me sozinho e lá distante

Alheio à imensidão de minha dor

Esqueces que ainda existe um peito amante

Que chora o teu carinho sedutor

No azul sem fim do espaço iluminado

Ao léu do vento se desfaz

A queixa deste amor desesperado

Que o peito em mil pedaços me desfaz

Не хочу, моя любов, знати про душевний біль

Що я відчуваю, коли згадую тебе

Мої сльозяться очі свідчать про вас

Біль, який завдала мені твоя відсутність

Нескінченна туга пожирає мене

Спогади про твою фігуру, яку я навіть не знаю

Мої очі безперервно плачуть

Години задоволення, якими я вже насолоджувався

Але в цій нескінченній покинутості

На терні такої чорної самоти

У мене є нерозлучний супутник

Голосом моєї жалібної гітари

Ти залишив мене саму і далеко

Не помічаючи величезного мого болю

Ви забуваєте, що є ще груди коханця

Хто плаче за твоєю спокусливою прихильністю

У безкраїй блакиті освітленого простору

У бік вітру розчиняється

Скарга цього відчайдушного кохання

Що скриня на тисячі шматків розриває мене