Riverthane - Need

We build these thorns round our heads

And we hold on tight to our kingdoms

Deep in solitude we do confide

And now apathy becomes our god

Endless nights that lead to endless mornings

Filled with words from poets of the fall

Even though the water gave its warning

We were blind to heed the call

A cry for mercy from the bottom of a burning, bleeding heart

And who would know this, where we turn to in a time we yearn for change

A cry for freedom from the cruelty of this world we’re sinking in

And who will tell us where the hell we go from here

We live estranged from our brothers

Because all is mine and mine is all

Now the battle rages on and will go on forever

Until there’s nothing more to die and there is nowhere else to go

Darkest skies that lead to darker mornings

And there’s no one there to stop the fall

Who can see the light in years of scorning

Who erased the writings hammered on the wall

A cry for mercy from the bottom of a burning, bleeding heart

And who would know this, where we turn to in a time we yearn for change

A cry for freedom from the cruelty of this world we’re sinking in

And who will tell us where the hell we go from here

I can’t recall those words that lead to nothing

These times when we feel small

In tears the answers flow

Moments wasted in anticipation of a brighter future that will never dawn

Still it echoes in me, loud as can be

The only truth that

Alone we stand and fall

Cause no one heard the call

Ми будуємо ці шипи навколо наших голов

І ми міцно тримаємось за наших королівств

У глибокій самоті ми довіряємо

І тепер апатія стає нашим богом

Нескінченні ночі, які ведуть до нескінченних ранків

Наповнений словами поетів осені

Хоча вода дала своє попередження

Ми були сліпі, щоб прислухатися до заклику

Крик про милосердя з дна палаючого, кровоточивого серця

І хто б це знав, куди ми звернемося у час, коли прагнемо змін

Крик про свободу від жорстокості цього світу, в який ми занурюємось

І хто скаже нам звідки ми підаємо

Ми живемо відчужено від наших братів

Тому що все моє, а моє — все

Тепер битва триває і триватиме вічно

Поки більше не буде нічого, щоб померти і не куди більше діти

Найтемніше небо, яке призводить до темніших ранків

І немає нікого, хто б зупинив падіння

Хто може побачити світло в роки зневаги

Хто стер написи, вибиті на стіні

Крик про милосердя з дна палаючого, кровоточивого серця

І хто б це знав, куди ми звернемося у час, коли прагнемо змін

Крик про свободу від жорстокості цього світу, в який ми занурюємось

І хто скаже нам звідки ми підаємо

Я не можу пригадати тих слів, які ні до чого не ведуть

Це час, коли ми почуваємось маленькими

У сльозах течуть відповіді

Витрачені миті в очікуванні світлішого майбутнього, яке ніколи не настане

Все-таки це відлунює у мені, як можна голосніше

Єдина правда, що

Поодинці ми стоїмо й падаємо

Тому що ніхто не чув дзвінка