Верь в своего пацана - Небро

Пришел к такому мнению, что ничего не умею,

ни школа, ни институт не сделали умнее,

всё чаще мама плачет, подруга тупо гонит,

друзья всё реже звонят, наверное и не стоит,

видимо есть причины, вот только не лечи мне, за то, что значит

быть мужчиной, слышишь родная,

меня быт осушает, а ты опять осуждаешь,

типа тебе до Олимпа, как пешком до Китая,

дорогая я в курсе и лишь поэтому тусим,

шаг за шагом, курнем, выпьем, закусим,

хочу офигенный микро с офигенной акустикой,

а ты мечтаешь о детях и грязных подгузниках,

я тону в этой музыке, это мое дело вкуса,

кто-то ходим пешком, кто-то сосет за ландкрузер,

у меня вазовский тазик, старенький кузов,

зато не продал душу, так что сучка слушай

или вдыхай ноздрями как разбогатев как нефтяник,

я отдам эти треки на пробу местным лентяем

и если один из десятка или хотя бы из сотни закачает башкой на балконе

подводник,

я буду доволен, меня искренне вскроет,

слышишь, брось тратить нервы — это пустое,

я тот кто я есть, точнее тот кем я стал

и точно не встану нажав даже на restart…

Снова игры с законом, снова трубка вне зоны,

снова люди в погонах, …старый знакомый, каждый день как последний,

всего посредник между домашним уютом и очередным обострением, меня улица манит

своим холодным дыханием,

ребята вдыхают пока мой район отдыхает,

в тесной компании до боли родных, пацаки крошат от понедельника до выходных,

и я, конечно, с ними по колпачку осилим, под утро ближе к дому, возьму пивка и

финиш,

я снова синий, я справлюсь я же сильный,

Боже храни Россию, Боже прости её,

и как бы не было худо и как бы не было плохо,

Дима стоит и если честно, Диме не пофиг,

жизнь рубит с плеча, но я не в силах молчать

видя как твои слезы насыщают печаль,

верь в своего пацана и вроде верит она,

и вроде чувствует он когда не сердце тепло,

время расставим всё по своим местам,

самое главное — верь в своего пацана

Прийшов до такої думки, що нічого не вмію,

ні школа, ні інститут не зробили розумнішими,

все частіше мама плаче, подруга тупо жене,

друзі все рідше дзвонять, напевно і не стоїть,

мабуть є причини, ось тільки не лечи мені, за те, що означає

бути чоловіком, чуєш рідна,

мене побут осушує, а ти знову засуджуєш,

типу тобі до Олімпу, як пішки до Китаю,

дорога я в курсі і лиш тому тусимо,

крок за кроком, курнем, вип'ємо, закусимо,

хочу офігенний мікро з офігенною акустикою,

а ти мрієш про дітей і брудних підгузках,

я тону в цій музиці, це моя справа смаку,

хтось ходимо пішки, хтось смокче за ландкрузер,

у мене вазовський тазик, старенький кузов,

зате не продав душу, так що сучка слухай

або вдихай ніздрями як розбагатівши як нафтовик,

я віддам ці треки на пробу місцевим ледарем

і якщо один із десятка або хоча би з сотні закачає головою на балконі

підводник,

я буду задоволений, мене щиро розкриє,

чуєш, кинь витрачати нерви — це порожнє,

я того хто я є, точніше той ким я став

і точно не встану натиснувши навіть на restart…

Знову ігри із законом, знову трубка поза зоною,

знову люди в погонах, …старий знайомий, кожен день як останній,

всього посередник між домашнім затишком і черговим загостренням, мене вулиця манить

своїм холодним диханням,

хлопці вдихають доки мій район відпочиває,

в тісній компанії до болю рідних, пацаки кришать від понеділка до вихідних,

і я, звичайно, з ними по ковпачку подужаємо, під ранок ближче до будинку, візьму пивка і

фініш,

я знову синій, я справлюсь я ж сильний,

Боже бережи Росію, Боже вибач її,

і як би не було погано і як би не було погано,

Діма стоїть і якщо чесно, Дімі не пофіг,

життя рубає з плеча, але я не в силах мовчати

бачачи як твої сльози насичують смуток,

вір у свого пацана і вірить вона,

і начебто відчуває він коли не серце тепло,

час розставимо все по своїх місцях,

найголовніше — вір у свого пацана