Максим - Наталья Сенчукова

Давно мы знакомы с тобой,

Но ты, будто в спячке зимой.

Все так же пытаюсь тебя разбудить,

Не знаю, как быть мне, как быть.

Зачем ты приходишь ко мне,

Ведь я привыкаю к тебе.

И рядом со мною как прежде сидишь

Ну что ты молчишь, опять молчишь?!

Ну нельзя же быть таким,

Ты пойми меня, Максим.

Я с тобою столько лет,

Ну, а ты ни «да», ни «нет».

Что в нем ты нашла, мне друзья твердят

«Не пара тебе он» — говорят.

А я все надеюсь и жду

Когда ты вдруг скажешь «люблю».

А может я жду твоих слов только зря,

И правы наверное друзья,

Но снова тебе оправдания ищу.

Ты должен услышать ведь я кричу!

Давно ми знайомі з тобою,

Але ти, ніби в сплячці взимку.

Все так само намагаюся тебе розбудити,

Не знаю, як бути мені, як бути.

Навіщо ти приходиш до мене,

Адже я звикаю до тебе.

І поруч зі мною як раніше сидиш

Ну що ти мовчиш, знову мовчиш?!

Ну неможна ж бути таким,

Ти зрозумій мене, Максиме.

Я з тобою стільки років,

Ну, а ти ні «так», ні «ні».

Що в ньому ти знайшла, мені друзі твердять

«Не пара тобі він» — кажуть.

А я все сподіваюся і жду

Коли ти раптом скажеш «люблю».

А можу я жду твоїх слів тільки дарма,

І прави напевно друзі,

Але знову тобі виправдання шукаю.

Ти повинен почути я кричу!