Uncomfortable Silence - Natalie Duncan

Where are all the flowers?

Did they wilt and shrivel inside me,

To blend with the leather skin I wear

That masks the tar covered streets.

Where do they all go?

Winding like ribbon silk

That old tarmac tapestry,

That covers every one of our sins.

And I walked a long way home,

Left behind a faded smile.

And walked right into the emptiness of my home,

It covered up my cheeks.

And I sat in silence,

Conversations in my ears.

I’m looking back on the happy returns

Of my birthday card years.

Hold out your hands together.

I don’t need you here forever.

Just someone right now

To hold me 'cause I’m broken.

Then you can go and leave me,

In uncomfortable silence.

Wearing out my shoes, treading over diamonds.

Ones that pave these broken streets,

Ones that carry my dead weight.

Now my bed sheets look presentable.

And I feel the electric fire’s orange glow

And I remember all the drunken promises made.

They lie shattered on the floor.

And I sit here wanting more.

Hold out your hands together.

I don’t need you here forever.

Oh I… Just someone right now

To hold me 'cause I’m broken.

Then you can go and leave me.

In uncomfortable silence.

Underneath my cloudy bloom.

Where the tower blocks,

They cover up my moon.

I’m so wrapped in your love,

Like a baby kicking in it’s womb

Oh and you give me the blues

Every time you leave the room.

Ooh I…

Ooh I…

No I…

Mmm no I…

Де всі квіти?

Невже вони зів’яли і зморщилися всередині мене,

Щоб поєднатися зі шкірою, яку я ношу

Це маскує вкриті смолою вулиці.

Куди вони всі йдуть?

Обмотується, як стрічка шовкова

Той старий асфальтовий гобелен,

Це покриває кожен наш гріх.

І я пройшов довгу дорогу додому,

Залишив після себе вицвілу посмішку.

І пішов прямо в порожнечу мого дому,

Воно закрило мої щоки.

І я сидів в мовчанні,

Розмови в моїх вухах.

Я озираюся на щасливе повернення

Про роки моєї листівки з днем ​​народження.

Простягніть разом руки.

Ти мені не потрібен тут назавжди.

Просто хтось зараз

Щоб тримати мене, бо я зламаний.

Тоді ти можеш піти і залишити мене,

У незручній тиші.

Зношу черевики, переступаю через діаманти.

Ті, що прокладають ці розбиті вулиці,

Ті, які несуть мою мертву вагу.

Тепер мої  простирадла виглядають презентабельно.

І я відчуваю помаранчеве сяйво електричного вогню

І я пам’ятаю всі дані п’яні обіцянки.

Вони лежать розбиті на підлозі.

І я сиджу тут і хочу більше.

Простягніть разом руки.

Ти мені не потрібен тут назавжди.

О, я… Просто хтось зараз

Щоб тримати мене, бо я зламаний.

Тоді ти можеш піти і залишити мене.

У незручній тиші.

Під моїм хмарним цвітінням.

Там, де башта блокується,

Вони прикривають мій місяць.

Я так огорнутий твоєю любов’ю,

Як дитина, яка б’ється в утробі

О, і ви даєте мені блюз

Кожен раз, коли виходите з кімнати.

Ой я…

Ой я…

Ні я…

Ммм ні я…