Зеркало - Н.П.М.

Настенные часы тащат мою душу к тридцатке.

Я не думал, что так время убегает на старты.

Старость — не радость, как говорится в пословице.

С возрастом чаще о боге, о святой троице.

Вспомни, как раньше, когда я был маленький.

Помнишь комнатку на фонтанке в домике стареньком?

Мы с сестренкой с криками по коридору.

Мама, знаю, ты любишь не меньше, чем первой весной.

То ли я изменился или слишком морочусь,

А может просто нашел свою гордость и совесть.

Или просто чего-то очень сильно боюсь,

Что когда-нибудь кто-то или я не проснусь?

Злюсь, но понимаю, что без толку.

Хочу быть отцом и подарить небо мелкому.

Я за руку с ним, вытираю платком ему носик.

Шагает полтос, а рядом косолапит полтосик.

Вроде с улыбкой проснусь, а на душе скребут кошки.

Сам себя по башке — неужели, сука, все сложно.

Постою, посмотрю на себя в зеркало тупо.

Опомнись, жалеть себя, как минимум, глупо.

Припев (2х):

Там грустно улетают в пробку мечты,

Как будто в зеркале уже не ты.

Так страшно, что когда-то затрясутся пальцы.

Так важно не грустить ни о чем и не бояться.

Куплет 2:

Я столько раз уже смешил бога своими планами.

Плавно превращаю свою жизнь в забавный мир.

Среди квартир, чужих домов, чужих.

Да, не спорю, было весело, вспомнив, поворошить.

Немного серых дней, что так хотели ярких красок,

Но, по сути, оказались просто-напросто напрасны.

Пацаны растут, пастухи пасут, трусы ссут

И, спустя время, немного кто поменял суть.

Все это грустно, типично, как сопли Голливуда.

Мне вторят быть самокритичнее, но я не буду.

Тут я нахавался улиц, прохавав все моменты

И все равно, один из тех, кому не нужны сантименты.

А помнишь, когда мама верила во все начала,

И я стану лучшим даже только ради нее.

Сын подводил раз за разом, а она молча кричала:

«Сынок, не смей сомневаться, что это не твое.»

Аплодисментов не нужно, ведь мы не в цирке, все же С Сережей делаем песни все про одно и то же.

И если бы я бы хотя бы знал или был готов,

Я бы отцу сказал в сотни раз больше важных слов.

Припев (4х):

Настінний годинник тягне мою душу до тридцятки.

Я не думав, що так час тікає на старти.

Старість — не радість, як то кажуть в прислів'ї.

З віком частіше про богу, про святу трійцю.

Згадай, як раніше, коли я був маленький.

Пам'ятаєш кімнатку на фонтанці в будиночку старенькому?

Ми з сестрою з криками по коридору.

Мамо, знаю, ти любиш не менше, ніж першої весни.

Чи то я змінився, чи занадто морочусь,

А може просто знайшов свою гордість і совість.

Або просто чогось дуже сильно боюся,

Що колись хтось чи я не прокинуся?

Злюся, але розумію, що без толку.

Хочу бути батьком і подарувати небо дрібному.

Я за руку з ним, витираю хусткою йому носик.

Крокує полтос, а поруч косолапить півтосик.

Начебто з посмішкою прокинуся, а на душі шкребуть кішки.

Сам себе по башці — невже, сука, все складно.

Постою, подивлюся на себе в дзеркало тупо.

Схаменися, шкодувати себе, як мінімум, безглуздо.

Приспів (2х):

Там сумно відлітають у пробку мрії,

Начебто в дзеркалі вже не ти.

Так страшно, що колись затремтять пальці.

Так важливо не смутити ні про що і не боятися.

Куплет 2:

Я стільки разів уже смішив бога своїми планами.

Плавно перетворюю своє життя на смішний світ.

Серед квартир, чужих будинків, чужих.

Так, не сперечаюся, було весело, згадавши, поворушити.

Небагато сірих днів, що так хотіли яскравих фарб,

Але, по суті, виявилися просто марними.

Пацани ростуть, пастухи пасуть, труси ссут

І, згодом, мало хто змінив суть.

Все це сумно, типово, як соплі Голлівуду.

Мені повторюють бути самокритичніше, але не буду.

Тут я нахавався вулиць, прохавши всі моменти

І все одно, один із тих, кому не потрібні сантименти.

А пам'ятаєш, коли мама вірила в усі початки,

І я стану кращим навіть тільки заради неї.

Син підводив раз за разом, а вона мовчки кричала:

«Синку, не смій сумніватися, що це не твоє.»

Аплодисментів не потрібно, адже ми не в цирку, все ж З Сергій робимо пісні все про одне і те.

І якщо би я би хоча би знав чи був готовий,

Я би батькові сказав у сотні разів більше важливих слів.

Приспів (4х):